Тим часом як російські війська утримували Буджак і Басарабію, у самій Османській імперії ситуація була вкрай напружена. Султан Селім III помалу провадив політику модернізації країни. Насамперед він намагався реформувати армію — головну підпору величезної держави. З цією метою султан запросив французького генерала Ораса Франсуа Бастьєна Себастьяні де Ла Порту.
Нова османська армія створювалася на взір європейських армій. Це викликало невдоволення турецьких яничарів — еліти збройних сил. Заколот спричинила фатва шейх-уль-іслама, що засуджувала реформи султана. У травні 1807 року повсталі яничари скинули Селіма III, а на його місце посадили Мустафу IV. Новому володареві імперії вдалося вдержатися при владі близько року. Його скинув губернатор провінції Рущук Мустафа-паша Байрактар. Новим володарем Османської імперії стає Махмуд II, що продовжив реформи, розпочаті Селімом III.
Цей розгардіяш дуже зле позначився на керуванні державою та зовнішньополітичному становищі імперії. До того ж ситуація для головного противника османів, Росії, так само була вкрай несприятлива. У війнах із Наполеоном вона разом зі своїми союзниками Австрією та Пруссією зазнавала нищівних поразок. Цією обставиною міг скористатися Стамбул і не тільки відновити свій уплив в Дунайських князівствах, але навіть повернути землі Північного Причорномор’я. Надто коли на чолі турецького війська в Буджаку став умілий і рішучий полководець Пехліван-паша. Уже на початку війни він із чотиритисячним загоном яничар прибув на поміч Ізмаїлові в той момент, коли до фортеці наближалася армія генерала Меєндорфа. Після того, як без бою здалися фортеці Аккерман, Бендери та Кілія, здаватися готувався й Ізмаїл. Але Пехліван-паша залізною рукою відновив лад у лавах захисників, стратив зрадників і піддав духу тим, хто вагається.
Атаку росіян на Ізмаїл відбили. Пехліван-паша змусив ногайців, що жили в околицях Ізмаїла, переселитися до міста, збільшивши в такий спосіб його гарнізон. Самі села зруйнували. За кілька днів після відступу російських військ Пехліван-паша вчинив зухвалий рейд на Кілію. Недалеко міста, на березі озера Китай, османи в страшнім бою розгромили кавалерійський загін полковника В. Кінсона. Перемоги Пехліван-паші справили велике враження не тільки на росіян, а й на тамтешніх мусульман, що стали готуватися до повстання.
Про це комендант фортеці Аккерман генерал Н. Ловейко повідомляє у своєму рапорті головнокомандувачеві генералові Міхельсонові:
«Аккерманской Таир-Паша чрез переводчика, при мне состоящего, показывал вид доброжелательства своего к нам, дал мне знать, что Татарской Султан, или некой бунтовщик, называемый Батыр-Гирей, с 4000 толпища злоумышленников пребывает в 10 часах расстояния от Аккермана. Турки, здесь живущие, тайно переезжая к нему по несколько человек, уповательно имеют с ним сношения; что все они дышат к нам изменою и держатся партии известного Пехливана; и что нападение на Аккерман полагает он неизбежным».
Згаданий у рапорті Батир-Гірей був на той час сераскиром Буджацької Орди. Як бачимо, йому вдалося спонукати частину ногайців стати проти росіян. Причиною цього були грабіжництво і розбійство представників російської армії щодо мусульманської людності Буджака. Учасник війни, генерал А. Ланжерон писав у своїх записках:
«Командиры полков и разные спекуляторы из Одессы и Херсона сначала покупали скот по очень низкой цене, отправляя его вниз по Днестру и продавая его там по дорогой цене, но затем им надоело покупать скот у татар и они стали приобретать его по более дешевой цене у казаков, которые воровали его у татар, что не представляло никаких затруднений, так как стада паслись без всякого призора и охраны. Несчастные татары, разграбленные и разоренные, пробовали жаловаться, но бесполезно, так как никто их даже не выслушивал. Возмущенные до последней крайности, они решили примкнуть к Пегливану».
Масова втеча буджацьких ногайців до турків змусила командування російської армії послати значну групу військ на придушення заколоту. Цей загін, очолюваний генерал-майором А. Воїновим, мав у своєму складі 6 батальйонів, 5 ескадронів, 2 полку козаків і 6 кінних гармат. Але на допомогу буджакцям прийшли турки. 13 лютого 1807 року Пехліван-паша в бою біля селища Куй-бей розбив загін Воїнова, а потім повернувся до Ізмаїла.
До весни 1807 року більша частина ногайців приєдналася до турків. Ситуація для російської армії виникла досить тривожна. Через це в Петербурзі вирішили переселити підконтрольних ногайців до Приазов’я. Загалом переселено майже 5000 душ, що становило близько 10% від загального числа Буджацької Орди. Унаслідок різноспрямованих дій урядів Росії та Османської імперії, велика частина Буджака знелюдніла. Далі це дозволило Російської імперії почати безперешкодну колонізацію цих земель.
12 серпня 1807 року Росія та Османська імперія уклали перемир’я, що тривало аж до весни 1809 року. Наступні три роки обидві держави провадили досить активні військові дії. Однак жодна зі сторін не могла досягти вирішальної переваги. Росії мусила повсякчас зважати на Францію, що підбурювала Стамбул продовжити війну.
Тимчасом імператор Франції Наполеон уже готував свій похід на Росію. На західному кордоні зосереджувалися величезні на той час військові сили. Щоб не допустити війни на два фронти, російський уряд ініціював переговори про укладення миру. Вести ці переговори доручили новому головнокомандувачеві Російської імператорської армії, фельдмаршалу М. Кутузову.
На початку 1812 року Наполеон надіслав султанові Махмудові II через свого повіреного в Стамбулі Латур-Мабура послання: він пропонував укласти військовий союз в обмін на всі землі Північного Причорномор’я, разом із Кримом, що його завоювала Росія за часів Катерини II. Водночас Наполеон надіслав листа російському цареві Олександрові I — і так само пропонував свою дружбу та військовий союз проти Османської імперії. Як «премію» Росія мала отримати Дунайські князівства, що входили до складу турецької держави.
Лист Наполеона негайно передали Кутузову. Під час чергового раунду переговорів, російський головнокомандувач показав його туркам. Подвійну гру Франції викрили. Цей факт зіграв одну з головних ролей під час укладення Бухарестського мирного договору між Росією та Османською імперією. За 23 дні після його підписання Франція вдерлася до Росії.
Щодо Буджака, то він разом із Басарабією увійшов до складу Російської імперії. Ногайці відкочували за Дунай, до Добруджі, де їх нащадки живуть дотепер.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
