Погоня за Ордою. Частина друга

Золота Орда при ханові Узбек
Золота Орда при ханові Узбек
10.11.2020
Оцініть статтю: 
(4 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Католицькі ордени мали великий досвід місіонерської діяльности серед язичницьких народів. Зазвичай, якщо язичники не хотіли добровільно приймати християнство, на місце смиренних мендикантів приходили войовничі ордени: тевтонці, тамплієри, госпітальєри тощо. І «ватиканські лицарі» не гребували воювати не тільки з язичниками й мусульманами, а й зі своїми «братами за вірою», християнами.

На початку 1227 року папа Римський Григорій IX заснував куманську єпархію для тюркських племен, що мігрували на територію Угорщини. Але процес християнізації куманів (половців) розтягнувся на півтора століття. Малоуспішними виявилися й спроби накинути християнство прусам, литовцям та естонцям. Ці народи не раз повставали й вели запеклі війни з «місіонерами», закутими в панцири та озброєними мечами та списами.

Зовсім не так стояла справа в Монгольської імперії. Європейці не мали можливости протистояти військовій могутності держави. Саме тому на її території рідко з’являлися тамплієри або госпітальєри. Рим посилав на Схід «жебрущих» ченців, що покладалися на силу проповіді та фінансові можливості католицької церкви.

На самому початку свого врядування, 1314 року, хан Узбек підтвердив привілеї, даровані ордену францисканців попередніми ханами. Водночас він дійшов думки про потребу ісламізації Улусу Джучі — про це незабаром були поінформовані представники католицьких місій у Криму та в Сараї, столиці Золотої Орди. Провести ісламізацію було не так просто з огляду на те, що навіть серед владущої династії Чингізидів було чимало християн чи їхніх таємних прихильників.

Політична боротьба, що почалася в першій чверті XIV століття  між прихильниками та противниками Ісламу, мала не тільки релігійні причини — це була боротьба за вибір вектора розвитку Золотої Орди. Якби перемогли прихильники Риму, то величезна держава, що простягалася від Центральної Азії до Дунаю, могла б опинитися в орбіті впливу католицького світу, отже слідом за цим пішла б європеїзація всього суспільно-політичного життя тюркських народів, що населяли Улус Джучі.

Напевно, хан Узбек чудово розумів усі ризики, розпочавши в боротьбу зі значною частиною керівної еліти. До того ж попервах він не спрямував свій удар проти християн. Ішлося тільки про підрив упливу язичницького угруповання, яку очолювали еміри Таз і Тунгуз.

Язичників підтримувало кочове населення Улусу Джучі, але жителі міст до початку врядування хана Узбека вже були здебільшого мусульмани. Попри складність завдання Узбек успішно з ним упорався, силою придушивши опір язичників і перетворивши Золоту Орду на найбільшу у світі мусульманську державу.

За середньовічними джерелами, Узбек, прийшовши до влади, прямо поставив перед керівною елітою питання про навернення в Іслам. Зробив він це зумисне, щоб спровокувати противників на конфлікт. Наслідком проведеної операції стала змова з метою вбивства хана Узбека. Завдяки надійним інформаторам, хан викрив змову, й велику групу змовників стратили. Різні автори повідомляють про страту від 100 до 120 представників золотоординської старшини. Утім частина язичників не змирилися з поразкою та відкрито, зі зброєю в руках, виступила проти Узбека.

Історик Ан-Нувайрі так повідомляє про цю подію: «У державі його (Узбека) лишалася ще зграя людей, що не визнають Ісламу. Він, запанувавши, дозволив їм обрати або навернення в мусульманську релігію, або війну — вони відмовилися та вступили в бій, і він напав на них, змусив їх до втечі та знищив їх, побивши й полонивши».

Прийняття Ісламу золотоординською елітою означало крах надій Ватикану. Домініканець Ріккольдо де Монтекроче з відвертою неприязню описував кочовиків Улусу Джучі: «А в моралі вони не схожі на інших, бо не мають ні такту, ні полохливости. Вони не відчувають ні подяки, ні прихильности до жодного місця, як інші народи. Але вони здаються тими, хто ненавидить усяке місто й усякий будинок. А саме, вони руйнують майже всі міста й фортеці, і все житло й будівлі. І вони шкодять найбільше тому, хто перед ними найбільше принижується. А будь-яке пошанування та всяку покірність перед ними вони не приймають вдячно, але вважають, що так і має бути, бо кажуть, що вони є справжні володарі світу».

Де Монтекроче був одним із найяскравіших представників католицького місіонерства на Сході. Він багато років прожив поміж мусульман, добре знав арабську мову, а Іслам вивчав у колишній столиці халіфату, захопленій монголами 1258 року, Багдаді. Повернувшись до Європи, де Монтекроче написав кілька трактатів, що були певними звітами про його місії на Сході. Один із цих трактатів називався «Проти сарацинської релігії» — ця книга мала широку популярність у католицьких колах, ставши справжнім навчальним посібником із боротьби з Ісламом.

Далеко не всі місіонери були такі фанатики, як де Монтекроче. Відомо, що на Схід відряджали ченців тільки після ретельного вибору та перевірки. А втім, опинившись далеко від християнського світу, деякі ченці відкидалися від своєї віри, а дехто взагалі наважувався на аморальні вчинки.

У першій половині XIV століття недалеко від Сарая перебувала невелика місія ченців-францисканців. Один із ченців на ім’я Іштван учинив гріх перелюбу. За це його ув’язнили побратими, але Іштванові вдалося втекти. Діставшись Сарая, він навернувся в Іслам, та за якийсь час, перебувавши в соборній мечеті, став висловлюватися проти мусульманської релігії. Іштвана схопили та прилюдно стратили. Католицька церква оголосила Іштвана мучеником, що зафіксовано в багатьох офіційних документах.

Приблизно в той самий час ще троє ченців-домініканців,  відряджених до Золотої Орди, зреклися християнства й навернулися в Іслам, за що їх відлучено від церкви. Згідно двом буллам папи Івана XXII, згодом ченці розкаялися та подали прохання до римської курію про повернення їх у лоно католицької церкви.

Це були не останні віровідступники з-поміж місіонерів. Імовірно, однією з головних причин відходу ченців від католицтва була марність їхніх багаторічних зусиль із християнізації Золотої Орди. До кінця урядування хана Узбека незворотність ісламського вибору стала очевидною навіть для найзатятіших противників нової релігії.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.