Добре відомо, що історія кримськотатарської літератури почалася задовго перед виникненням Кримського ханства — у період, коли ще тільки йшли процеси формування самого кримськотатарського народу. Розпад Монгольської імперії та створення незалежної тюркської держави, Золотої Орди, призвів до того, що Кримський півострів став одним із центрів нової держави. Його унікальне географічне положення в поєднанні зі стародавньою культурою уможливили виникнення своєрідної цивілізації, що народилася під сильним упливом Ісламу.
На початку XIV століття Золота Орда переживала кризу релігійної ідентичности: віджилі форми тенгріанства заважали стати в один ряд із провідними мусульманськими державами Близького Сходу. Хан Узбек (бл. 1283–1341), усвідомлюючи потребу розриву з язичницьким минулим, пішов на радикальні заходи, зробивши Іслам державною релігією.
Золота Орда, створена після курултаю в долині Талас 1269 року, коли чингізиди розділили між собою спадщину великого предка, стала прообразом глобалістичного суспільства з багатими культурними традиціями та високим ступенем віротерпимости. У ті часи найсильнішими провідниками впливу були релігія та торгівля. Унікальний культурогенез на території Улуса Джучі мав власну специфіку та динамічно розвивався кілька століть. У новій державі разом із корінними тюркськими народами Криму та Приазов'я жили сельджуки, перси, виселенці з балканських держав, слов’яни, вірмени, грузини, євреї, греки, генуезці, венеціанці та багато інших.
Хан Узбек зміг не тільки провести ісламізацію Золотої Орди, а й запросив з інших держав велике число мусульманських учених. Деякі з них оселилися в Криму, де до середини XIV століття склалося ціле товариство знавців Корану, правознавців, істориків, письменників та філософів. Особливе місце серед них мав виходець з Анатолії Абу Бакр Каландар Румі.
Донедавна про Абу Бакра Каландара було відомо дуже мало. Свого часу про нього писав великий арабський мандрівник і письменник Ібн Баттута, що 1333 року відвідав Крим та особисто зустрічався з видатним ісламським богословом. «Зустрів я в цьому місті <...> проповідника шафійского Абу Бакра, що проповідував у соборній мечеті, збудованій у цьому місті Мелік Насиром — нехай буде над ним милосердя Аллага!» — повідомляє Ібн Батута.
Проповідувати в соборній мечеті міг тільки відомий та шанований релігійний діяч, що ним, видимо, й був імам Абу Бакр. Він був членом суфійського тариката каландарів, що активно проповідував Іслам на землях монголів. Зробити його проповідником соборної мечеті міг тільки хан Узбек, що прямо свідчить про близькість Абу Бакра Каландара до ханського двору.
Відомо, що народився Абу Бакр у місті Аксарай, в Анатолії. Про це він сам згадує у своєму епічному творі «Каландар-наме», де після імені додає нісбу Аксараї. Про сам твір Абу Бакра Каландара аж до 1966 року майже нічого не було відомо.
Рукопис твору викупили узбецькі науковці в приватної особи в місті Намангані. Лише недавно він став доступний науковій громадськості, завдяки зробленим на сучасні мови перекладам. Нині рукопис, відомий в одному примірнику, зберігається у фондах Інституту сходознавства Академії наук Республіки Узбекистан.
Книга Абу Бакра має п’ять томів. Про те, що її написано в Криму, повідомляє сам автор. «Чотири томи „Каландар-наме“ написано за справедливого Узбек-хана, мир йому, в місті Крим, і цей (п’ятий том) закінчено за султана Махмуда Джалал ад-Діна Джанібек-хана справедливого, хай зробить Аллаг його володіння раєм».
Із цього повідомлення Абу Бакра Каландара можна зробити висновок, що робота над книгою тривала кілька десятиліть і завершилася аж за керування сина хана Узбека — Джанібек-хана. І хоч праця Каландара — це богословський твір із викладом коранічних сюжетів, дуже багато місця в ньому приділено діячам ісламської культури, релігії та політики. Особливий інтерес становлять також унікальні відомості з історії Золотої Орди та Криму.
З книги Абу Бакра стає зрозуміло, що процес прийняття Ісламу людністю Золотої Орди, всупереч загальновідомим уявленням, був досить тривалий та непростий. У цьому процесі суфійські тарикати грали далеко не останню роль. Шлях тих, хто обрав Іслам, часом був дуже тернистий. В одному розділі книги Абу Бакр розповідає про сподвижника Узбек-хана еміра Тулак-Тимура:
У Криму один емір був душею чистий,
У вишуканості кращий за бігучу воду...
Цей Крим, завдяки його справедливості, стояв на ногах.
Справедливість і правосуддя його були цілком доречні...
Обізнаний у шаріаті був той емір,
У тарикаті був духовним подорожнім незрівнянним,
Що пізнав в істині Справжнього й був наставником,
Навіть ліпше був той емір.
Раптом, за вироком та упризначенням [Аллага],
Покинула його в усім удача,
Прирекли його на мученицьку смерть невірні
На вершині тієї величезної гори...
А ще на сторінках «Каландар-наме» Абу Бакр згадує великого тюркського поета та просвітника XIII століття Джалаледдіна Румі, що підтримував активні контакти з монгольською елітою, прагнувши навернути її в Іслам. Абу Бакр повідомляє про шейха Мухаммада Ілле, що таємно їздив до Чингісхана «наставляти його». Один із розділів книги присвячено легендарному суфійському шейхові Сари Салтук Баба — ісламському місіонерові, що багато років прожив у Криму.
Ім’я его — Салтук, місцем його був степ (дашт),
П’яний він був вином, що не спричиняло похмілля...
Його знання про Справжнього все більшало.
Часто ходив він на берег ріки Туна (Дунай),
Святістю своєю звільнив степ.
За своєю суттю твір Абу Бакра Каландара — це кримський поетичний історико-релігійний епос, створений під упливом тюркських народів чорноморського регіону, що, без сумніву, має повернутися на свою історичну батьківщину, ставши надбанням кримськотатарського народу.
Олександр Степанченко
