Не вважаючи на те, що історія України понад півтора століття від часів М. Костомарова, М. Максимовича та В. Антоновича є предметом вивчення професійних учених, «білих плям» у нашому далекому й недавньому минулому не меншає. Особливо багато прогалин у питаннях історичного розвитку мусульманських держав Північного Надчорномор’я. Дотепер не існує повноцінної історичної географії Кримського ханства, ще менше інформації про ногайські орди — сателітів Османської імперії.
Новітні археологічні дослідження, дані нумізматики та картографії уможливили розглянути деякі питання історико-географічного розвитку регіону перед його анексією Російською імперією. Серйозна проблема — локалізація та уточнення числа населених пунктів, а також національний та релігійний склад людности Північного Надчорномор’я. Частково відповідь на ці питання дає вивчення старовинних карт із європейських архівів. Особливо цікава добре відома, але ще не досить вивчена карта італійського математика й картографа Річчі Занноні, видана в Парижі 1774 року, в атласі «Santini, P. / Remondini, M. — Atlas Universel dressé sur les meilleures cartes modernes». Карта Занноні чудова тим, що на ній нанесені всі відомі на той момент картографові населені пункти півдня сучасної України з переважно мусульманським населенням і дано їхні тюркські назви. До того ж Занноні зазначив усі населені пункти, що мали мечеті, молитовні будинки або церкви, за винятком великих міст і фортець, де могло бути одразу кілька культових споруд, ще й різних конфесій. Окрім населених пунктів Занноні зазначив і значні коші тюркських кочових племен.
Завдяки копіткій роботі італійського картографа, ми маємо можливість досить точно визначити зони розселення християнського та мусульманського населення, а також визначити приблизне число мечетей та інших мусульманських культових споруд, що існували в другій половині XVIII ст. на території Північного Надчорномор’я за винятком Криму. Ми навмисне лишаємо за дужками територію Кримського півострова, адже існують досить точні дані про чисельність його мусульманської людности. Відоме й число кримських мечетей.
Буджацька Орда, що виникла на початку XVII ст., була залежним від Стамбула об’єднанням ногайських племен. Територіально буджакці займали землі в межиріччі Прута, Дунаю та Дністра. Довгий час Буджацька Орда не мала усталеного кордону на півночі, з Молдавським князівством, що викликало численні конфлікти за землю, воду й пасовища. Але й після того, як султанська влада провели лінію кордону, сутички не припинялися аж до ліквідації Буджацької Орди 1806 року внаслідок чергової російсько-турецької війни.
Згідно з картою Занноні, у третій чверті XVIII ст. на території Буджаку було понад 100 населених пунктів із мечетями (без міст і фортець). До того ж Занноні фіксує такі поселення навіть на північ від Кишинева — у районах, що формально входили до складу Молдавського князівства. Згідно з підрахунками істориків, загальне число мусульманської людности Буджаку становило 40–50 тис. душ. А ще відомо, що багато мечетей було у великих містах регіону: Аккермані, Ізмаїлі, Кілії тощо.
Східним кордоном Буджацької Орди був Дністер і Дністровський лиман. Найближчими сусідами буджакців були єдисанці, об’єднані в Єдисанську Орду. Це державне утворення виникло внаслідок переселення ногайських племен з Північного Кавказу та Нижнього Поволжя в чорноморські степи. Єдисан займав територію між ріками Дністер і Південний Буг.
На карті Занноні відзначені 22 селища з мечетями, до того ж у Єдисані були 7 великих ногайських кошів, що мали численні молитовні юрти. А ще на території Єдисанської Орди було 6 фортець із турецькими гарнізонами, і в них також були мечеті. Найбільше мечетей було в столиці османського вілаєту — Очакові (Озю). За деякими оцінками, число мусульман Єдисану в середині XVIII ст. становило близько 200 тис. душ.
Ще дві ногайські орди, що кочували в Надчорномор’ї — Єдичкульська та Джамбайлуцька. На їхній території було, відповідно до карти Річчі Занноні, 18 поселень із мечетями, а ще 8 великих кошів. У цьому ж районі існували 4 невеликі фортеці. Єдичкуль і Джамбайлук безпосередньо підлягали кримському ханові та надавали йому заздалегідь узгоджене число вояків. Обидві орди виконували важливу функцію — захисту Криму з півночі, передусім від російського війська. Остаточно ногайські орди, крім Буджацької, ліквідовано указом російської імператриці Катерини II у квітні 1783 року, одночасно з анексією Криму.
На давнішій карті Угорського королівства та прилеглих до нього земель, виданій в Амстердамі 1687 року, зображений невеликий фрагмент Єдисану, а також весь Буджак. На ній зображені населені пункти у вигляді мечетей із півмісяцями, що свідчить про їхнє здебільшого мусульманське населення. На амстердамській карті топоніми дано в угорському, італійському або слов’янському написанні, але майже відсутні тюркські варіанти назв. Наприклад, Аккерман на карті позначено як Білгород або Монкастро, а Хаджибей (Одеса) позначений як Джинестра.
Число топонімів на карті Угорського королівства, що мають мечеті або молитовні будинки, значно менше, ніж на карті Річчі Занноні — їх 29. Але треба вважати, що автори амстердамської карти мали набагато менше інформації, ніж їхній італійський колега, що жив майже за століття. Варто відзначити й те, що процес переселення ногайських племен із Північного Кавказу на момент укладання карти ще не завершився, отже число мусульманської людности об’єктивно було меншим.
Цікавий ще один момент: на карті Угорського королівства, виданій, як сказано, 1687 року, мабуть, уперше відзначено, що в Хаджибеї-Джинестрі є мечеть. Перед цим думали, що мечеть у місті збудовано в 60-х роках XVIII ст., у період будівництва там турецької фортеці Єні Дунья. Таким чином, час виникнення хаджибейської мусульманської громади відсувається щонайменше на вісім десятиліть у минуле.
Олександр Степанченко
