«У цьому краї я побачив чудеса щодо великої пошани,
яку мають у них жінки»
Ібн Баттута, арабський мандрівник
Прийняття Ісламу народами Криму та Надчорномор’я пов’язане з діяльністю одразу кількох ханів Улусу Джучі. І якщо хан Берке (1209–1266) намагався поступово ознайомити тюркські народи Золотої Орди з новою для них релігією, то його ідейний наступник, хан Узбек (бл. 1283–1341), провадив енергійну та ефективну політику, що призвела до практично повної ісламізації державного життя.
У традиційному тюркському суспільстві роль жінки завжди була досить велика. Це пов’язано з особливостями кочового життя, коли саме на жінку покладали безліч важливих обов’язків, пов’язаних із підтриманням життєздатности коша, особливо в період військових кампаній, коли велика частина чоловіків перебувала далеко від дому.
Ось, що писав про становище жінок в Улусі Джучі арабський історик, географ і мандрівник Ібн Баттута, що відвідав Крим у період, коли ним керував хан Узбек:
«Щодо дружин емірів, то вперше мені довелося побачити їх на виїзді з Криму; я побачив хатун, дружину еміра Салтия, в її гарбі. Вона вся (гарба) була обтягнута добрим синім сукном, вікна та двері кибитки були прочинені; перед нею були чотири дівчини — чудова краса та дивовижне вбрання.
За нею рушали ще кілька гарб, а в них (сиділи) дівчата, що супроводжували її (дружину еміра). Наблизившись до місця постоянки еміра, вона зійшла з гарби на землю; разом з нею злізли близько 30 дівчат, що несли поли її одягу… Коли вона дійшла до еміра, він підвівся перед нею, вклонився їй та посадив її біля себе, а дівчата оточили її. Принесли хутра з кумисом. Вона налила його собі в чашу, присіла на обидва коліна перед еміром і подала йому чашу».
Така поведінка тюркських жінок нагадала Ібн Баттуті хадис зі збірки Ан-Насаї, розділ «Тахарат» — він додав його в розповідь про відвідини еміра Салтия:
«Дружина еміра пересувається в комфортабельнішій та прибранішій кареті. Вона багато вбрана, число її почту зросло в рази. На знак пошани до дружини чоловік підвівся перед нею, вклонився їй та посадив коло себе. Водночас дружина, виявляючи любов і шану до чоловіка, напуває чоловіка зі своєї чари, присівши перед ним на обидва коліна; опісля він напуває її з цього ж посуду. У такій поведінці можна провести паралель із діями Пророка (мир йому і благословення). Так, мати правовірних Айша повідомила: „Коли він їв, то простягав мені кістку з м’ясом і наполягав, щоб я покуштувала перша. Я брала й, відкусивши трохи, віддавала йому. Пророк (мир йому і благословення) починав їсти саме з того місця, де я надкусила. Коли він хотів чогось випити, то запевняв, що спершу маю надпити я — я надпивала та подавала чару йому. І в цьому разі він торкався губами саме того місця, де пила я“».
Звісно, далеко не всі жінки Золотої Орди мали служниць і сиділи поруч емірів. Більшість робили важку роботу, доглядавши за дітьми, господарювавши, але очевидно, що проти жінок у більшості тогочасних країн, зокрема європейських — про це свідчить Ібн Баттута та інші близькосхідні автори, — роль тюркських жінок у золотоординському суспільстві була незмірно вища. Безперечно, після прийняття Ісламу в життя й побут кочовиків увійшли нові правила та традиції, що про них вони перед тим і гадки не мали. Нові звичаї пов’язані з іменем хана Узбека, що зробив Іслам державною релігією Улусу Джучі.
Тоай самий Ібн Баттута, опинившись у палаці Узбек-хана, був свідком церемоніалу, де найважливішу роль грали жінки з родини володаря:
«Після молитви він (Узбек-хан) сідає в шатрі, званому золотим шатром, розмальованому й дивовижному… Султан сідає на престол; праворуч — хатун Тайтугли і поруч неї — хатун Кабак, а ліворуч — хатун Баялун і коло неї — хатун Урдуджі. Біля підніжжя трону стоїть праворуч син султана Тінабек, а ліворуч — другий його син, Джанібек. Перед ним сидить його дочка Іткуджуджук. Коли приходить одна з них (його жінок), то султан підводиться перед нею та тримає її за руку, поки вона сходить на престол. Щодо Тайтугли, то вона — цариця і найповажніша з них у нього. Він іде їй назустріч до дверей шатра, вітає її та бере за руку, а коли вона зійде на престол і всядеться, аж тоді сідає султан. Це все відбувається перед очима у всіх, прилюдно».
Ця церемонія нагадує традицію, заведену в сім’ї пророка Мухаммада (мир йому і благословення): коли його дочка Фатима входила до кімнати, він підводився, брав її за руки, цілував і садовив поруч — про це сказано у збірці хадисів Абу Давуда (розділ «Адаб»).
Географ Аль-Умарі, автор знаменитої багатотомної історико-географічної енциклопедії, писав, що жінки Золотої Орди брали активну участь у керуванні державою:
«Жителі цієї держави не додержують звичаїв халіфів, і дружини їхні беруть участь із ними в керуванні; накази виходять від них [обох]… Справді, ми не бачили в наш час, щоб жінка мала стільки влади… та й не чули про такі приклади за близький до нас час. Мені довелося бачити багато грамот, що виходили від царів цих країн, часів [хана] Берке й пізніших. У них [було написано]: „Хатун та еміри погодилися на цьому“ та ін.».
Першим ханом Улусу Джучі, що прийняв Іслам, був Берке. Він намагався, щоб його оточення здобуло потрібні коранічні знання, зокрема жіноча половина владущого роду. Про це повідомляє секретар єгипетського султана Аль-Маліка ібн Абд аз-Захіра, що відвідував ставку хана Берке:
«Кожен емір має при собі муедзина та імама; кожна хатун (так само) має свого муедзина та імама. Діти здобувають знання високославного Корану в початкових школах».
Деякі побожні хатун знатного роду власним коштом облаштовували мечеті. Історик Аль-Макрізі писав: «Хан Берке <…> прийняв Іслам, запровадив у своєму царстві обряди мусульманські, влаштував училища та шанує правознавців. Дружина його Джиджек-хатун прийняла Іслам і влаштувала собі мечеть із шатра <…> під орудою шейха Наджм ад-Діна Кубра».
Дружина Берке у всіх своїх подорожах брала з собою і цю похідну мечеть. Від часів Джиджек-хатун похідні мечеті стали звичайним явищем у кошах на багато століть.
Мусульманські традиції, закладені в золотоординський період, що виникли, зокрема, завдяки енергійним і шляхетним жінкам тюркського племені, справили величезний вплив на Кримське ханство, що виникло в XV столітті. Дотепер у Криму згадують про горду принцесу Джаніке та мудру царицю Нур-Султан, що лишили яскравий слід в історії свого народу.
Олександр Степанченко
