«Степ, де ногайські татари кочують…»

«Степ, де ногайські татари кочують…»
Ногайська орда в 16 століття
«Степ, де ногайські татари кочують…»
Ногайський князь, початок 19 століття
«Степ, де ногайські татари кочують…»
Ногаєць в 19 століття
«Степ, де ногайські татари кочують…»
«Степ, де ногайські татари кочують…»
«Степ, де ногайські татари кочують…»
30.11.2016
Оцініть статтю: 
(288 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Свою назву ногайці отримали від імені золотоординського темника Ногая, який створив напівнезалежне державне утворення в нижній течії Дунаю в останній чверті XIII століття. Після його загибелі частина племен рушила в район межиріччя Волги та Яїка (Уралу), в місця їх традиційних кочовищ. Там у цей період і почалося формування ногайського народу, яке з різних причин затягнулося на цілих шість століть.

У другій половині XIV століття Золоту Орду стрясали конфлікти. Боротьба за владу в державі у період правління беклярбека Мамая призвела до міграції значної частини населення з Причорноморських степів на схід.

Основою майбутнього ногайського народу стало монгольське за походженням плем’я мангитів. Особливу роль у формуванні державного об’єднання на початку XV століття зіграв беклярбек Едигей. Його нащадки були першими ханами незалежної держави. Остаточно Ногайська орда відокремилася від Золотої Орди в 1440-ві роки.

Вперше ногайці згадуються в московських документах під 1479 роком. До цього часу нова держава вже перетворилася на реальну силу, яка контролювала територію нижньої течії річки Яїк і зону між Каспійським та Аральським морями. На піку своєї могутності Ногайська орда могла виставити до 300 тис. воїнів. Але на початку XVI століття внутрішні чвари призвели до її різкого ослаблення.

Неврожаї та епідемії призвели до того, що частина ногаїв знову мігрувала на раніше залишені території Північного Кавказу, Приазов’я і в Дунайсько-Дніпровське межиріччя. У міграції мусульман-ногаїв були зацікавлені як Кримське ханство, так і Османська імперія, які потребували умілих і відважних воїнів.

Про міграції ногаїв польський історик М. Броневський писав, що вони рухалися «за Перекоп в саму Тавріку, іноді навпроти Перекопу в місто Оссов, або Азов що лежить при гирлі Танаіса, або Дона Далі вони переходять до Істми на великі рівнини і насамперед на ті, які лежать між Борисфеном (Дніпром), Меотійським озером і Чорним морем, просуваючись все далі і далі для відшукання кращих пасовищ. Але в жовтні, коли лютують там холодні вітри, йдуть безперервні дощі, вони знову повертаються до своїх кибиток.

Протягом XVII століття під тиском войовничих калмицьких племен в Північне Причорномор’я почали переселення ще кілька хвиль ногаїв. Боротьба Кримського ханства з Польщею, Литвою і Москвою вимагала величезних людських ресурсів. Саме їх давав степ, з його великими і малими кочовими ордами.

Ногайці охоче брали участь у військових походах, але при цьому відрізнялися поганою дисципліною і слабкою організованістю. Під час воєнних кампаній вони грали допоміжну роль, як легка кавалерія. До кінця XVII століття в Чорноморсько-Азовському регіоні сформувалося кілька ногайських військово-політичних об’єднань. Найбільшими з них були: Буджацька, Єдисанська, Джембойлуцька, Єдичкульська і Кубанська орди. Всі вони перебували у васальній залежності від Криму і Стамбула.

Побувавши у місцях розселення ногаїв, французький архітектор і письменник Гійом де Боплан писав: «Одягом цього народу служить коротка сорочка яка спадає нижче пояса, шаровари і короткі до колін штани для верхової їзди з сукна або частіше з вовняної тканини Більш заможні з них носять каптан а зверху суконний халат, підбитий лисячим або благородним куничим хутром, шапка з такого ж хутра та чоботи з червоного сап’яну Простолюдини мають на плечах тільки баранячі кожухи, які вивертають вовною назовні під час спеки або в дощ озброєні шаблею, луком з 1820 стрілами, за поясом у них ніж Лише багаті носять кольчугу».

Нерідко ногайці піднімали бунти проти Кримського ханства та Османської імперії. Найбільшими були їх виступи в 16991703, 17271728 і 1 758 роках. Причинами повстань, найчастіше, були конфлікти з Молдавським князівством у Буджацькому пограниччі.

Російсько-турецькі війни XVIII століття привели ногайців Північного Причорномор’я на межу знищення. Народ, який ще в середині століття мав чисельність в півмільйона осіб, до початку XIX століття практично зник. Причиною цього були не тільки війни, а й політика геноциду, що проводилася царським урядом.

Особливо тяжкий удар ногайцям був завданий у 1783 році, коли війська під командуванням О. Суворова жорстоко придушили повстання ногайських племен на Кубані. Крім того, все ногайську населення в межиріччі Дунаю і Кубані було виселено в різні частини Російської імперії або було змушене бігти на землі Османської імперії. Ногайці як єдиний народ припинив своє існування і зник з політичної карти Європи. Нині лише невеликі групи цього народу живуть в Казахстані, Північному Кавказі та Туреччині.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.