Як з’явився «афганський синдром»

Доктор Байден під стінами Джелалабада
Доктор Байден під стінами Джелалабада
Аюб-хан
Аюб-хан
Втеча англійської кавалерії в битві при Майванде
Втеча англійської кавалерії в битві при Майванде
Доктор Байден під стінами Джелалабада
Аюб-хан
Втеча англійської кавалерії в битві при Майванде
24.07.2020
Оцініть статтю: 
(6 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Історія Афганістану — ціла низка важких війн за незалежність. Починаючи з Олександра Македонського, великі держави мріяли захопити цю гірську країну, але щоразу загарбники зазнавали нищівної поразки. Афганці не раз доводили, що понад усе на світі вони люблять свободу й заради неї готові терпіти неймовірні поневіряння. У XIX столітті вони двічі виганяли непроханих завойовників-англійців, що мали найсучаснішу на ту пору зброю.

На початку XX століття сталася третя англо-афганська війна (1919), а через 60 років СРСР ввів на територію Афганістану свої війська. Це призвело до початку масового опору, що перейшов у чергову війну — вона тривала 10 років. 2001 року США та їхні союзники, зокрема Велика Британія, почали операцію «Непохитна свобода» — вона призвела до найдовшого в історії Афганістану військового конфлікту, що триває дотепер.

Після епохи наполеонівських воєн (1815) європейські держави звернули свої погляди на Схід. Росія, Англія, а потім і Франція змагалися одна з одною за право захопити нові землі й ринки збуту своїх товарів. Османська імперія, Іран, Індія, Афганістан і Китай володіли величезними територіями, численною людністю та значними запасами ще не освоєних природних багатств.

До 1838 року Британська імперія взяла під контроль Індію. У той самий час Росія прагнула підбити держави Центральної Азії. Царський уряд важив і на Афганістан, що межував безпосередньо з Індією та був добрим плацдармом для дальшого просування до південних морів.

Приводом до втручання Англії у  справи Афганістану стало суперництво за владу між володарем пуштунської держави Дуррані (з 1838 року еміром Афганістану) Шуджа-Шахом і сином хана баракзаїв Дост-Мухаммедом. 1834 року Дост-Мухаммед, що шукав підтримки Росії, проголосив себе еміром Афганістану. Його політика зайшла в суперечність з інтересами Великобританії, що ставила на Шуджа-Шаха.

Безпосереднім приводом для початку війни став приїзд до Кабула спеціального представника російського уряду поручника Я. Виткевича. До того ж на територію Афганістану ввійшли перські війська, погрожуючи окупацією всієї західної частини країни.

1838 року англійські війська вдерлися до Афганістану й почали швидко посуватися вглиб країни. Так почалася перша англо-афганська війна. Війська Британської імперії та її індійські сателіти майже без перешкод здобули найбільші міста Афганістану. Погано озброєна армія Дост-Мухаммеда була ненадійна та не змогла чинити гідного опору. Основними проблемами англійців у цей період був важкий клімат і погане постачання військ. 7 серпня 1839 року окупаційний корпус захопив Кабул. На престол знову посадили слухняного англійцям Шуджа-Шаха.

Якби одразу після цього британці покинули Афганістан, усе б скінчилося внутрішньоафганським конфліктом. Розумівши, що позиції Шуджа-Шаха слабкі, англійці лишили значний контингент своїх військ, що контролювали найбільші міста й фортеці країни. Присутність іноземців в ісламській державі, їхнє зневажливе ставлення до релігії та традицій афганців викликали обурення народу. Країною прокотилася хвиля повстань, що були жорстоко придушені.

А ще Дост-Мухаммед із загоном своїх прихильників їздив Афганістаном, організуючи нові й нові змови й завдаючи дошкульних ударів по британських силах. У листопаді 1840 року Дост-Мухаммед за нез’ясованих до кінця обставин потрапив у полон — англійці вислали його до Індії. Ця подія мала покласти край війні в Афганістані, до того ж навіть Шуджа-Шах став прямо казати про те, що британці мають піти з країни.

Але зовсім інакше міркували в Лондоні. Там уже бачили Афганістан частиною Британської імперії. Англійські офіцери стали будувати на завойованих землях будинки та виписувати з Індії свої сім’ї. Це бачили прості афганці, й дуже скоро у країні зайнялася пожежа нового повстання. Одразу в декількох провінціях почалися напади на англійські війська. Очолив повстанців племінник Дост-Мухаммеда — Мухаммад-Земан-хан. Вони геть знищили загін капітана Вудборна, також були блоковані всі англійські гарнізони.

У Кабулі повстанці оточили 5-тисячний корпус генерала Елфінстона. Військам уже бракувало харчів, тож Елфінстон мусив передати афганцям важку артилерію та безліч іншої зброї. Після цього корпус відступив до Джалалабада. Але дорогою його без перестанку атакували повстанці, тож до Джалалабада змогла дістатися тільки одна людина — доктор Байден. Сам Елфінстон потрапив у полон, де помер за кілька місяців після знищення його підрозділу.

Поразка Британської імперії у війні з мусульманською державою завдала вельми чутливого удару по престижу світової держави. Але ця невдача не знизила рівень амбіцій Лондона. Англійці прагнули реваншу за прикру поразку. Їх підохочували успіхи Росії в Центральній Азії, що їй удалося взяти під контроль Бухару, Хіву й Самарканд.

1878 року, скориставшись тим, що Росія воювала з Османською імперією, англійці вкотре вдерлися до Афганістану. Знову, як і під час першої англо-афганської війни, британські війська захопили всі найважливіші міста країни. Це призвело до того, що весь Афганістан став до зброї. Вирішальний бій відбувся коло невеликого селища Майванд, недалеко від міста Газні, 27 липня 1880 року.

Корпус генерала Барровза розбило військо афганського воєначальника Аюб-хана. Англійці тільки вбитими втратили близько 1000 душ. За кілька місяців війська Великої Британії покинули територію Афганістану. Володарем країни став емір Абдуррахман, що вміло лавірував між Росією та Англією, бажавши обстоювати інтереси своєї країни.

Укладена під час другої англо-афганської війни Гандамацька угода лишала Афганістан у нерівному з Британією становищі. Фактично вся зовнішньополітична діяльність мала контролюватися англійцями. Це викликало постійне розворушення в Кабулі. Кінець кінцем невдоволення призвело до третьої англо-афганської війни, що почалася 1919 року. Її підсумком стало визнання повної незалежности Афганістану як із боку Англії, так і з боку Радянської Росії. На жаль, невдачі Британської імперії не стали наукою для інших країн, і в горах Афганістану знову звучали постріли й вибухали бомби.

Вояки армій Великої Британії, СРСР і США, що верталися з війни, мали хворобливий стан, відомий як «афганський синдром». Це посттравматичний стресовий розлад, що характеризується порушеннями сну, нічними кошмарами, викликаними важкими переживаннями воєнного часу. Багато колишніх солдатів навіть за роки погано адаптувалися до мирного життя, що нерідко призводило до конфліктів удома й на роботі. Часто ветерани, що переживали «афганський синдром», шукали заспокоєння в алкоголі чи наркотиках, чимало було й випадків самогубств. Таку високу ціну платили всі країни, що вдиралися до Афганістану за останні два століття.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.