У середині XIV ст. північне узбережжя Чорного моря стало місцем боротьби за вплив відразу декількох європейських держав. Велике князівство Литовське, користуючись ослабленням Золотої Орди, прагнуло оволодіти Києвом і захопити Західне Поділля. Під час битви на Синіх Водах литовському князю Ольгерду вдалося розбити війська трьох емірів, які контролювали землі нинішньої південної України — Котлубея, Хаджибея і Деміра (Дмитр).
Улус еміра Хаджибея знаходився у межиріччі Дністра і Південного Бугу. Існує думка, що в період міжусобиць, що охопили Золотоординську державу, Хаджибей перетворив свій улус в напівнезалежне державне утворення. Про це писав український історик Я. Дашкевич «Локалізація держави Хаджибея не викликає особливих сумнівів — це приморський район тодішнього „великого“ Поділля». Ставка еміра розташовувалася на місці теперішньої Одеси.
На думку польських істориків XVI ст. С. Сарницького і М. Стрийковського, назва порту і міста Хаджибей (Качибей) і Хаджибейського (Катибеївського) лиману походить від імені одного з емірів, учасника битви на Синіх Водах, Хаджибея. В «Описі старої і нової Польщі» Сарницький повідомляє: «Просунувшись зі своїми військами до Борисфена і його гирла, він (великий князь Ольгерд) знищив всі укріплення татар і трьох їх князів Кадлубаха, Деметрія і Качибея, від якого порт Качибей названий, його військо знищив».
У Стрийковського читаємо про цю ж битву: «Не зумівши довше витримати лобового натиску Литви, татари почали мішатися та перелякані тікати на великі поля. На побоїщі залишилися вбиті три їхні царьки: Кутлубах, Качибей (від імені якого названо Качибейським солоне озеро в Диких полях дорогою до Очакова) і султан Дімейтер, і разом з ними дуже багато мурз та уланів».
Ці повідомлення підтверджуються й археологічними знахідками, зробленими в Одесі експедицією А. Красножона та А. Добролюбського в кінці
Після того, як Іслам за часів правління хана Узбека став державною релігією Улусу Джучі, у містах почали активно будуватися мечеті. Немає сумнівів, що існувала мечеть і в ставці еміра Хаджибея.
Про те, якою вона була, можна зараз тільки здогадуватися. Скоріш за все, поселення було традиційним аулом кочівників з великою кількістю розбірних юрт і з мінімумом стаціонарних споруд. Для тюркських і монгольських кочівників характерні були пересувні юрти, встановлені на колісні помости. Вони часом вміщували до декількох сотень осію і нерідко використовувалися як мечеті. Ймовірно, саме такою була і перша мечеть в Хаджибеї.
В кінці XIV ст. татари були в основному витіснені литовським князем Вітовтом через межиріччя Дністра і Дніпра, при цьому частина з них перейшла на службу до литовців. У 1421 році дипломат і мандрівник Жільбер де Ланноа в своєму щоденнику повідомив про литовських татар, що жили в районі, прилеглому до Хаджибея: «Я переїхав через Дністер, Дніпро, на якому я знайшов одного татарського князя, друга і слугу великого князя Вітольда, а також велике село, населене татарами, підданими Вітольда. Чоловіки, жінки і діти не мали будинків, а розміщувалися просто на землі. Цей князь на ім’я Жамбо запропонував мені багато риби осетрини і дав мені сік з лугового ранункула, щоб її приготувати, і добре пригостив мене. Потім він переправив мене, моїх людей і мої вози за допомогою своїх татар на інший берег річки, що мала льє в ширину, дивним чином, в маленьких човнах, з цільного шматка дерева».
Де Ланноа був не надто обізнаний у тонкощах життя і побуту татар. Ті, що розміщувалися «просто на землі», ймовірно, перекочували до Дніпра незадовго до приїзду дипломата і просто не встигли розгорнути свої юрти. Татари, зустріті фламандським дипломатом, були мусульманами, які продовжували жити на своїх землях під владою князя Вітовта (Вітольда).
До кінця XV в. Хаджибейський порт занепав, особливо після того, як в 1453 році османи захопили Константинополь, заблокувавши прохід через чорноморські протоки кораблів генуезців і венеціанців. Велике князівство Литовське вже було не в змозі захищати свої віддалені і малонаселені землі. Зрештою Османська імперія і Кримське ханство захопили
1482 року хан Менглі Гірей здійснив похід на Київ. Ймовірно, в той же час ним були захоплені і литовські землі на узбережжі Чорного моря. Недарма вже через десять років татари спорудили на місці литовського містечка Дашів невелику фортецю Очаків (Озю).
У
У «Витязі з архіву османської канцелярії» від 28 січня 1765 року йдеться: «Начальником управління пристані порту Ходжабей вдруге призначений мевляну Хафіз Ельхадж Мехмед — нехай примножуються знання його! — який є мюдеррісом П’ятого медресе при мечеті Сулейманіє і мюдеррісом медресе при мечеті Нурі Османі (обидві знаходяться у Стамбулі). За його безпосередньої участі і за допомогою Всевишнього майже закінчено зведення мечеті, різних будівель і пристані в порту Ходжабей, будівництво яких (відбувається) відповідно до волі султана».
Про те, що мечеть була добудована, свідчить і карта російського розвідника І. Ісленьєва, який під виглядом купця відвідав Хаджибей в 1766 році і склав докладний план фортеці, зведеної турками, і споруд, прилеглих до неї. Є на цьому плані і мечеть, розташована на місці будівлі нинішнього Археологічного музею Одеси.
У 1789 році російські війська взяли штурмом Хаджибей. 10 жовтня 1789 князь
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
