Україна — багатоконфесійна країна, і її громадянам притаманне толерантне ставлення до представників різних релігій, а держава заявляє про створення сприятливих умов для діяльности релігійних організацій, незалежно від віровизнання, та забезпечення рівних прав і можливостей. Чи відповідають дійсності ці твердження, вирішила з’ясувати редакція «Радіо Культура».
До дискусії про державно-конфесійні відносини в багаторелігійній Україні 7 грудня були запрошені представники Української асоціації релігієзнавців — провідний український релігієзнавець, віцепрезидентка УАР, керівниця проєкту «Релігійні меншини України та державно-конфесійні відносини» професор Людмила Филипович, кандидат філософських наук, член УАР, очільник Українського центру ісламознавчих досліджень, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов — і головний спеціаліст відділу співпраці з релігійними спільнотами Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) Вячеслав Горшков.
Ведучий передачі Євген Захарченко поставив гостям студії багато питань: чи не ігнорує українська держава потреби релігійних меншин, чи враховані їхні інтереси на державному та місцевому рівнях, чи сприяє релігійна плюральність, тобто, природний стан суспільного буття, що характеризується наявністю в ньому одночасно різних культурних форм, єдності держави? Кого вважати за «релігійні меншини», та що визначає цей статус? Чи, бува, не зазнають утисків представники меншин, чи не відчувають певної упосліджености, і що може зробити й що робить держава для підтримки меншин і для допомоги в налагоджені міжрелігійного, міжконфесійного діалогу та співпраці?
Одне з запитань, що їх ведучий адресував шейху Саіду Ісмагілову: чи сприймають себе мусульмани України релігійною меншиною?
— Річ у тому, що у нас сталася трагедія: дві третини мусульман України опинилися на тимчасово окупованих територіях Криму й Донбасу, — сказав шейх Саід. — Найбільш мусульманськими регіонами України завжди <…> були Крим і Донбас, і саме російська окупація цих регіонів призвела до того, що ми вважаємо, ніби в Україні близько 1 млн мусульман. Але по факту на окупованій території приблизно до 300 тисяч, з урахуванням тих переселенців-мусульман, що мусили покинути через репресії, через переслідування окуповані території та переїхати до інших регіонів, до інших територій. І виходить так: попри те, що іслам це світова релігія з понад 1,5 млрд послідовників у світі, що історично іслам понад 1000 років є присутній на теренах України, фактично ми є нині релігійною меншиною в усіх регіонах. У жодному з регіонів України мусульмани не становлять не лише більшости, а навіть другої чи третьої за кількістю вірних конфесії.
Цікавився ведучий і станом християнсько-мусульманського діалогу, зазначивши, що суспільство потребує інформації про спільні цінності, закладених в обох віровченнях. З цим твердженням згоден і муфтій ДУМУ «Умма»:
— Я абсолютно впевнений, що потрібно це демонструвати, показувати, що ми не просто маємо дуже багато спільного. І це правда, бо між мусульманами і християнами набагато більше спільного, ніж відмінностей. Наприклад, я кажу, що всі моральні цінності і в християнстві, і в ісламі є абсолютно тотожні. І хочу зауважити, що якихось спеціальних заходів на рівні конференцій, діалогової платформи, чи як ось відбувається зустріч понтифіка, Папи римського, з головою вселенського православ’я Патріархом Варфоломієм, що обставляється, як зустріч найавторитетніших й найбільших церков — отакого в нас не відбувається. Але на різних заходах на державному рівні, на різних конференціях, звісно, ми зустрічаємося, спілкуємося, іноді робимо якісь спільні заяви, звернення. Але цей напрямок діяльности, що має сприяти об’єднанню, порозумінню між усіма частинами українського суспільства, є необхідний, і тому якщо буде така ініціатива, ми з радістю до цього долучимося. Але постає ще питання: у нас не одна православна церква, так само й не одне духовне управління мусульман — і от між ким знаходити порозуміння? Хто має бути сторонами діалогу? <…> Іноді розбіжності в середині конфесії — чи то серед мусульман, чи то в середині християн — такі великі, що навіть важко уявити, що всі зберуться й будуть про щось домовлятися. Тобто це в нас потреба — на перспективу.
Серед запитань до Саіда Ісмагілова від слухачів пролунало і традиційне — воно звучить на кожній зустрічі за участи мусульман. Мова про полігамію: чи дозволяє сучасний іслам багатоженство?
— Справа в тому, що іслам залишає за собою право, яке прописано в Корані щодо багатоженства. І цю норму не можна скасувати, бо це — Божий дозвіл, — відповів муфтій. — Але цей припис не є обов’язковим, тобто чоловік не зобов’язаний мати більше як одну дружину. Я хочу сказати, що більшість чоловіків-мусульман у світі мають одну дружину, а бувають такі, що взагалі не одружені. А інші за таких обставин або таких умов, коли їм потрібно мати більше як одну дружину: наприклад там, де відбуваються бойові дії, і багато чоловіків гинуть, через що багато жінок лишаються самотніми — на жаль, у мусульманському світі останнім часом не припиняються різні війни… Або є якісь інші причини, [зокрема] медичні, коли, наприклад, дружина не може мати дітей — тоді можна одружитися вдруге, взяти другу дружину. І іслам залишає це право, хоча в більшості країн нині світське законодавство, яке має свій кодекс, сімейне право, і в багатьох країнах не дозволено мати більше як одну дружину. В інших, переважно мусульманських, країнах це дозволяється. Тож ситуація така, що є чоловіки-мусульмани, які мають більше як одну дружину, але зараз у мусульманському світі така практика не дуже поширена.
Торкаючись питання прав і потреб релігійних меншин в Україні, учасники передачі говорили і про те, яким чином можна вибудовувати стосунки між послідовниками різних церков і релігійних організацій заради згуртованости українського суспільства. Це питання, на думку віцепрезидентки УАР Людмили Филипович, є доволі складне, але, на її думку, нині, багато в чому завдяки науковцям, формується абсолютно нова модель взаємин між державою та релігійними спільнотами:
— Ми формуємо партнерські відносини, й ми точно розуміємо, що партнерство базується на взаємоповазі. Тобто ми поважаємо вибір кожної людини і тої спільноти, яка йде тим чи іншим шляхом. Кожний духовний досвід для держави і для суспільства є безцінний.
