Сучасний Близький і Середній Схід, і передусім його серце - Арабський світ, переживає доленосний період своєї історії. У муках, у боротьбі народжується новий вигляд цього регіону, що став колискою трьох релігій, - іудаїзму, християнства та ісламу, що був упродовж багатьох тисячоліть одним із центрів світової історії і політики. «Арабська весна» веде до широкомасштабної трансформації всього Арабського Сходу на основі відновлення його ідентичності, усвідомлення свого місця у світовому цивілізаційному процесі.
У центрі сучасного етапу «Арабської весни» - Сирія, її працелюбний, мужній і багатостраждальний народ, який повстав на боротьбу з тиранією, що називається «режимом Асада», яка не дає змоги сирійцям розпрямити плечі, зітхнути вільно і жити відповідно до законів Всевишнього Творця. Режим відчайдушно чинить опір, використовує потужну машину пригноблення. Вже пролилася кров багатьох тисяч сирійців.
Фактично, на сьогодні режим Б. Асада знаходиться у повній ізоляції. У регіоні він підтримується лише його патроном - Іраном, який перетворив сучасну Сирію на слухняне знаряддя своєї експансіоністської політики. На міжнародній арені у режиму, мабуть, лише один союзник - Росія. Так, так, саме Росія, яка оголосила свого часу, що є правоспадкоємницею Радянського Союзу, що почив у бозі, і що навіть зберегла від нього гімн і програму «Час». Але ж Радянський Союз завжди намагався з'явитися в образі найвірнішого друга арабів, що захищає їх від «підступів американського імперіалізму і світового сіонізму». Як же могли лідери сучасної Росії, які гучно заявляли, що ліквідація Радянського Союзу є «однією з найбільших геополітичних катастроф», опинитися серед тих, кого сьогодні проклинають широкі арабські маси за їх підтримку «кривавого м'ясника», як називають Б. Асада?
Сучасна позиція Росії в сирійському питанні далеко не випадкова. Вона закономірна й зумовлена. Давайте пригадаємо, за яких обставин сходили на російський престол його сьогоденні «вінценосці». Це було 1999 р., під гуркіт канонади і бомбових ударів на багатостраждальній чеченській землі, коли для завоювання Кремля наступник Б. Єльцина розв'язав другу чеченську війну. З метою збити напругу антиросійських настроїв серед міжнародної громадськості, особливо в країнах ісламського світу, які розгорнули широку міжнародну кампанію на підтримку чеченського народу, новообраний президент РФ В. Путін проголосив, що Росія є стратегічним союзником ісламського світу і навіть його частиною, став наполегливо просувати ідею вступу країни до Організації «Ісламська Конференція». У 2003 році йому навіть вдалося досягти прийому туди Росії на правах спостерігача. Потім послідкували широко розрекламовані візити В. Путіна до країн Близькосхідного регіону, загравання з ХАМАС.
Якоюсь мірою йому вдався маневр - Ісламський світ помітно охолонув до Чечні, що дозволило російській владі її «умиротворити». Тим часом, уже тоді в арабській громадській думці ці зусилля Москви сприймалися як нещирі, фальшиві. Припадала до очей певна невідповідність між офіційно виголошуваними промовами лідерів Росії і справжнім станом справ, у першу чергу - стосовно власних, російських, мусульман - їх духовне життя все більше змикалося в суворо регламентовані межі, надіслані згори; у країні запанував, фактично, особливий статус Російської православної церкви. Утім, і Чечню до кінця умиротворити не вдалося. Мало того, запалав увесь Кавказ. Занадто очевидною була і невідповідність між, скажімо, запрошенням до Москви лідерів ХАМАС і тривалим знаходженням організації «Брати-мусульмани» у списку терористичних організацій.
Араби все ясніше починали розуміти, що вони для Кремля - лише розмінна монета у геополітичних розвагах, засіб тиску на США, НАТО і Євросоюз. Шок усього Арабського світу викликало жорстоке вбивство в далекому Катарі духовного лідера чеченського народу, екс-президента республіки Ічкерія З. Яндарбієва, яке здійснили російські спецагенти. І після цього Росія ще мріяла про те, аби Катар підтримав її далекосяжні плани повної монополізації усього світового газового ринку!
Громом серед ясного неба для кремлівських правителів стала подія історичного, епохального значення - «Арабська весна». Згадайте, яку нісенітницю несли сучасний президент Росії Д. Медведєв і доки ще прем'єр-міністр Росії - В. Путін! Що «події на Близькому Сході спрямовані на розкол Росії» тощо.
Слухняні Кремлю казенні особи офіційної російської арабістики і просто любителі поговорити з розумним видом про все, що рухається, в один голос загрозливо завивали про «підступність американського імперіалізму», «руку ЦРУ», про «керований хаос», запущений шкідливими масонами тощо. Не так давно відомий сирійський правозахисник і публіцист, що живе в Росії, О. Шаар написав блискучу статтю під влучним заголовком - «Фіаско російської політичної арабістики», в якій детально роз'яснив причини такого стану сучасної російської політичної арабістики.
У Москві так і не зрозуміли дійсної суті «Арабської весни», її цивілізаційної складової. Гору в експертному російському середовищі взяли відкриті ісламофоби як Є. Сатановський та О. Ігнатенко, що заговорили про страшну «ісламістську загрозу», які порівнюють мусульман з «кілерами». Особливо дісталося «шкідливому» Катару. Ця маленька держава в Арабській (Персидській) затоці не лише демонструє дивовижні темпи розвитку, рівень життя, новаторський, інноваційний підхід до багатьох питань внутрішньої і зовнішньої політики, але й, за влучним виразом українського президента В. Януковича, стала «каталізатором передових ідей і реформ в арабському світі». Катар надає величезну допомогу багатьом арабським народам, що повстали на боротьбу з тиранією і несправедливістю, причому йдеться і про таких диктаторів, як М. Каддафі і Б. Асада (який залишається опорою російської політики в регіоні).
І ось, за наказом зверху, деякий пан В. Львов на сайті російського інституту Близького Сходу, президентом якого є згаданий вище Є. Сатановський, розміщує цілу серію статей, що мають на меті «викрити» катарське керівництво, яке, бачите, насмілилося мужньо відстоювати честь, гідність і свободу Арабського світу. І тут новоявлений «лев» російської арабістики пустився в усі тяжкі. Що тільки не наговорив він про Катар, правлячу династію цієї арабської монархії. Цей, з дозволу «серіал», наочно продемонстрував усю вбогість, моральну деградацію так званих «аналітиків», обслуговуючих Кремль. А копіюють же вони, звичайно, своїх хазяїв - тих, хто зараз править Росією і визначає її політику у Близькосхідному регіоні.
Сучасні правителі РФ, що обкопалися в Кремлі, руками і ногами вхопилися за стрімко йдучий на дно кривавий режим Б. Асада, побачивши у ньому фактично єдиний оплот колишнього і сьогоднішнього впливу Росії в регіоні, за винятком, мабуть, іранського режиму. Вражаюче, як диктатори тягнуться до диктаторів, немов діє якийсь негласний «диктаторський інтернаціонал».
Чому ж сучасне російське керівництво з такою маніакальною завзятістю чіпляється за Б. Асада? Є декілька важливих військово-політичних моментів. Сирія пов'язана з Росією багатомільярдними контрактами на постачання озброєння. Тільки за останні дні Росія уклала угоду з сучасним сирійським режимом на 550 млн. доларів. За цією угодою вона повинна поставити 36 учбово-бойових літаків ЯК-130. У сирійському порту Тартус знаходиться єдина військово-морська база Росії на Середземному морі, яка дозволяє обслуговувати бойові російські кораблі та є своєрідним символом присутності Росії на Близькому і Середньому Сході. РФ розглядає занепад режиму Б. Асада як свою особисту катастрофу, як прояв краху своєї присутності в регіоні і як наочний показник якісної зміни балансу сил на Близькому і Середньому Сході - зовсім не на її користь. Звідси й абсолютно ірраціональна, божевільна позиція Москви - усіма силами утримати у влади Б. Асада, хоча б ціною величезних жертв і крові сирійського народу.
Відомий арабський публіцист Х. Аль Маджид з гірким сарказмом написав, що вчинки і дії лідерів Росії стосовно Сирії примушують думати про те, що вони «п'ють горілку, коли приймають свої політичні рішення».
Звідси й ганебна гра російської дипломатії в ООН, коли під будь-якими, найбезглуздішими приводами, російський представник блокує ухвалення такої рятівної для сирійського народу резолюції, здатної зупинити кровопролиття і відкрити шлях до політичного виходу з тупика сирійської трагедії. Світові держави, як заявила представник США в ООН С. Райс, «з відразою» сприйняли останнє вето Росії та Китаю, що підтримав її; представник Німеччини назвав вето «подвійною ганьбою». Сирійська національна рада, що іменує себе народним урядом Сирії, прямо звинуватила Росію й Китай у «заохоченні вбивств і ґеноциду», вказавши на «безвідповідальність видачі сирійському режиму ліцензії на безкарні вбивства». Керівництво йорданських «Братів-мусульман» призвало до бойкоту по всьому арабському світу російських товарів, біля посольств Росії в різних країнах пройшли мітинги протесту.
Мабуть, позиція Росії не зміниться до 4 березня - дня президентських виборів, адже головному претендентові на крісло президента РФ, В. Путіну, так важливо підтримувати до кінця імідж «крутого», який «мочить в сортирі» всіх зовнішніх і внутрішніх ворогів.
На превеликий жаль, мабуть, сирійському народу належить понести ще немало жертв. Але перемога буде за ним. А минулий вплив Росії в регіоні безславно зникає, розсікається і розчиняється. Можливо, колись історики і згадають про такий вплив, точніше, про марні потуги Росії грати вирішальну роль на Близькому і Середньому Сході, починаючи від Петра I і до наших днів.
Good bye, amen!
Спеціально для «Іслам в Україні»
В'ячеслав ШВЕД,
провідний науковий співробітник відділу Азії та Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства»
Посилання на тему:
Мусульманські організації України виcловили солідарність з сирійським народом
«Брати-мусульмани» закликали бойкотувати російські і китайські товари
Інші статті автора:
Близькосхідна політика України: нові виклики
Закономірний кінець близькосхідного Франкенштейна
Влада і Меджліс: час випробувань
Пастирський візит Патріарха Кирила до України: висновки для мусульманської умми
На що кримським татарам очікувати від нової влади?
До нового рівня українсько-турецького співробітництва
Останні теракти в Росії: висновки для ісламознавства України