Днями видання «День» оприлюднило продовження інтерв’ю Романа Гривінського з муфтієм Духовного управління мусульман України «Умма» Саідом Ісмагіловим, в якому йдеться про точку зору шейха щодо духовних трансформацій, які чекають на Європу у найближчому майбутньому, та про ставлення мусульман до викликів секуляризації. Першу частину «Іслам в Україні» наводив повністю в авторській редакції.
Шейху Саіде, останнім часом, вочевидь внаслідок напливу біженців і особливо після терактів у Парижі, все частіше почали звучати побоювання щодо загрози ісламізації Європи. Щоб ви відповіли на це? Чи можна говорити про якусь ісламізацію, зважаючи на той потужний вплив, який свого часу здійснили мусульманські вчені, філософи на процес формування європейської цивілізації?
— На мою думку, дискусії про загрозу ісламізації Європи постають через те, що мусульмани доволі релігійні. Приїжджаючи з Марокко чи Алжиру, вони прагнуть відвідувати мечеті так само, як робили це на батьківщині. Натомість європейське суспільство — дуже секуляризоване. Більшість європейських християн не часто відвідують церкву. Саме тому, якщо ви порівнюєте релігійні практики християн та мусульман в Європі, може скластися враження, що останніх там дуже багато — часто вони навіть не можуть поміститися в мечеті й змушені молитися просто на вулиці. Таким чином, уявлення про загрозу ісламізації виникає через те, що не надто помітними є інші релігії. Насправді, мусульман у Європі не так і багато.
В Україні ж говорити про ісламізацію взагалі смішно. Гіпотетично в нашій країні є майже мільйон мусульман, але якщо порахувати тих, хто хоча б раз на рік приходить до мечеті, то ми не назбираємо й половини від цієї кількості. Де всі інші — невідомо. Якщо ж до Ісламу приходять представники народів, для яких ця релігія не є традиційною, зокрема українці, то це відбувається внаслідок тривалих внутрішніх пошуків. Однак таких випадків дуже мало. До прикладу, у Києві за останні десять років я знаю лише про 66 людей — записую всіх нових мусульман у своєму журналі.
Що ж до напливу біженців у Європі, то складається таке враження, ніби їх хтось туди навмисно спрямував. Наприкінці серпня я був у Німеччині й бачив, як усе починалося. Натовпи мігрантів мене шокували. Дивує, як це взагалі можливо. Пам’ятаю, коли я оформлював візу, довелося здавати відбитки пальців, кілька разів приносити фотографії. А ці люди потрапляють туди без жодних документів. Вочевидь, хтось, для кого це вигідно, організував для них «коридор».
«РАДИКАЛІЗМ — „ПОБІЧНИЙ ЕФЕКТ“ ВІДРОДЖЕННЯ ІСЛАМУ»
Секуляризацію нині часто розглядають як одну з причин певної ідейної кризи, занепаду ціннісних орієнтирів серед європейців. Чи постає така проблема у мусульманському світі? Як сучасний Іслам реагує на ці виклики?
— Проблема секуляризації у тому, що вона не здатна запропонувати ніякої альтернативи Божим, релігійним цінностям. Адже саме на них постала людська цивілізація. Всіляка мораль має релігійне коріння — вона грунтується на заповідях, які знаходимо у всіх світових релігіях: «не вбий», «не вкради» та інших. Подивіться на конституцію будь-якої країни — всі вони мають у своїй основі релігійні правила, з яких просто прибрали згадування про Бога. «Секуляризованої моралі» не існує — людина не вигадала нічого сама. Ідейна криза виникає через те, що люди відкидають релігійні цінності, але не можуть віднайти нічого натомість.
Мусульманському світу теж властиве явище секуляризації. Мусульмани-мігранти в Європі часто вже не є такими релігійними, якими були їхні батьки. Віра поступово перетворюється для них на своєрідну данину традиції. У цьому контексті можна говорити про певну «адаптацію» до реалій європейського суспільства. Таку ж проблему маємо тут, в Україні. До прикладу, завжди вважалось, що у Києві живе багато татар. Де вони зараз — ми не знаємо. Старші люди розповідають, що їхні діти, внуки «вважають себе мусульманами», але мечеть не відвідують. Такі ж тенденції спостерігаємо серед християн.
Найкращий спосіб протистояти цим явищам — виховання дітей. Переконаний, що людину слід з самого дитинства привчати до Божих цінностей, віри, до певної релігійної культури та традиції. Виховувати ж, як відомо, найкраще власним прикладом. Якщо дитина зростатиме в такому середовищі, потім, у дорослому житті, навіть якщо вона не буде релігійною, у неї принаймні залишиться повага до релігійної традиції. Звичайно, трапляється й так, що надмірне релігійне виховання викликає протест і навіть обертається потім на атеїзм, але це — поодинокі випадки. У нашій мусульманській спільноті ми намагаємося виховувати дітей у повазі до віри та релігії.
Одна з ключових ознак нинішньої секулярної епохи — перетворення релігії на предмет вибору. Адже ще кількасот років тому людина не могла собі уявити ситуацію, коли їй доведеться вирішувати — вірити чи не вірити в Бога, або ж яку релігію з багатьох «обрати». Релігійна свідомість була невід’ємним горизонтом людського буття. Говорячи про Іслам у світі та в Україні зокрема, чи є він сьогодні все ще переважно «вірою батьків»? Яка частина віруючих робить свідомий вибір на користь цієї релігії?
— До початку ХХ століття Іслам майже так само, як і християнство, був дуже традиційним. Мусульманський світ перебував у занепаді — до релігії ставились, як до віри батьків, до народної традиції. Однак потім розпочалося бурхливе відродження Ісламу. З’явилася низка мислителів та проповідників, які виступили із закликом до оновлення віровчення мусульман й перетворення його на живу, активну місіонерську релігію. Вони не були жодним чином пов’язані між собою, походили з різних країн, але їм вдалося реалізувати цю програму. Не оминула загальна тенденція й Україну. Згадаймо рух джадидизму, заснований в Криму Ісмаїлом-беєм Гаспринським. Ці люди були переконані, що Іслам не може бути закостенілою архаїчної релігією, вважали, що він мусить оновлюватися зсередини, бути сучасним та динамічним. Зрештою мусульмани стали набагато релігійнішими, вони почали активно проповідувати. Сьогодні іслам не сприймається просто як віра батьків. Звичайно, у деяких мусульманських країнах в селах та містечках можна зустріти і старий «традиційний» підхід, але в прогресивних мусульманських суспільствах віра є особистим вибором кожного. За часів СРСР держава не визнавала існування Ісламу в Україні. Не було жодної мечеті, не відзначалися свята — все існувало лише у підпіллі. Деякі мусульмани «асимілювалися» — їх вже нічого не пов’язує з релігією. Але ті, хто повернувся до Ісламу як до певного світоглядного вибору, сьогодні є дуже активними та пасіонарними.
У різних країнах відродження Ісламу відбувається по-різному. На жаль, іноді таке прагнення призводить до радикалізму. Тут є певні внутрішні фактори. Деяким людям не вистачає бути «просто» мусульманином. Вони потребують чогось більшого — боротися за щось, шукати ворога. Такі «пасіонарії» й стають кадрами для різних радикальних угруповань. Таким чином, можемо говорити про своєрідний «побічний ефект» відродження Ісламу.
«ЄВРОПА МАЄ ПОВЕРНУТИСЯ ДО ХРИСТИЯНСТВА»
Розмови про «занепад» західної цивілізації періодично виникають вже впродовж щонайменше 100 років. Випробування, з яким зіткнулися країни Заходу останнім часом, знову реанімували цей дискурс. На ваш погляд, в чому полягає суть європейських цінностей? Чи потребують вони певної трансформації, або ж, можливо, навпаки - більш послідовного захисту?
— На мою думку, у певних вимірах Європа не лише не «занепадає», а навпаки — дуже бурхливо розвивається. Щоправда, переважно ці досягнення стосуються сфери матеріального. Із духовної ж точки зору Європа, на жаль, справді переживає певну кризу. Головна її причина — відмова від християнства. Секуляризація, боротьба з церквою та релігією у пізньому середньовіччі та в модерну епоху — нині європейці пожинають плоди цих процесів. Якщо б Європа була сьогодні такою ж мірою християнською, як є мусульманськими країни ісламського світу, можливо, всіх цих проблем просто не було б. Адже той, хто є сильним духовно, хто має в житті певний зміст, мету, розуміє, для чого він живе — така людина завжди буде сильною, витривалою та впевненою в собі. Чому мусульмани, і не лише вони — представники інших релігій також — виявляють сьогодні активність та схильність до експансії? Бо ці люди мають духовний стрижень. Європа, відмовившись від релігійного, духовного стрижня, запропонувала певні секулярні ідеї — мовляв, давайте будемо духовними, але без Бога… Наслідки такого підходу ми можемо зараз спостерігати. Недарма Ангела Меркель сказала нещодавно: «Якщо не хочете ісламізації Європи, приходьте до церкви». Мені здається, невдовзі в Європі розпочнеться поступове відродження християнства. Або ж, можливо, вона апелюватиме до якихось інших релігій… Водночас, з огляду на те, як активно нині трансформується й посилює свої позиції католицизм, мені здається, саме він може стати тим провідником, який поверне Європу до християнства. Після ІІ Ватиканського собору католицька церква дуже оновилася. Сьогодні це активна, динамічна релігія, яка знає, як привертати людей до себе.
Бажання вірити присутнє в самій природі людини — такою її створили. Якщо вона не вірить у Бога, то починає вірити в науку або в ще щось. Якщо людина не знаходить опори, яка б спрямовувала її та надавала сенсу її життю, до якої вона могла б звернути свою віру, така людина починає «згасати». Якщо європейці не повернуться до Бога, вони постануть перед ще більшою духовною кризою. Те, що спостерігаємо сьогодні — лише перші ознаки, далі буде гірше…
На вашу думку, відродження релігійної свідомості потребує відмови від універсальних принципів, на зразок прав людини? Або ж, можливо, ці два ідейних пласти можна поєднати?
— Здебільшого релігійні та секулярні ідеї можна сумістити. Хоча, звичайно, є й відмінності. Релігія завжди виступатиме проти одностатевих шлюбів, проституції, легалізації абортів або наркотиків — ці явища заборонені всіма світовими релігіями. Як Біблія, так і Коран попереджають: «Не робіть цього — інакше на людство чекає занепад». Якщо ж ви вважаєте себе розумнішими за Бога, поцікавтесь долею давніх народів, які думали так само… Тож можемо припустити, що повернення Європи до християнства передбачатиме перегляд певних секулярних європейських цінностей, які нав’язуються сьогодні всьому світу.
Цього року відбулася знакова для українських мусульман подія — вперше смисли Корану були перекладені українською мовою. Автор перекладу — Михайло Якубович. Як ви оцінюєте якість цієї роботи?
— Ми співпрацювали з Михайлом Якубовичем. Загалом я оцінюю його роботу позитивно. Були певні зауваження, але вони були враховані у другому виданні. Нагадаю, що спершу переклад було видано в Саудівській Аравії. Друге ж видання побачило світ навесні у київському видавництві «Основи». Михайло Якубович зробив велику та важливу роботу. Кожний мусульманин, який приїжджає до священної Мекки, щоб виконати хадж, перед поверненням додому отримує в подарунок від королівства примірник Корану та його переклад рідною мовою. Досі мусульманам з України дарували російський переклад. Але після того, як переклад Михайла Якубовича було затверджено Інститутом Корану у Саудівській Аравії, українські прочани отримують в подарунок саме його. Поруч з іншими з’явився український переклад Корану й у всіх найбільших мечетях світу. Таким чином завдяки цьому виданню мусульманський світ більше дізнається про українську мову, а самі українці — про священну книгу Ісламу.
Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
