Євразійська ісламська рада: підсумки для мусульман України

З 11 по 14 жовтня у Стамбулі (Туреччина) вже вдев’яте проходило засідання Євразійської ісламської ради (Avrasya İslam Şurası). Організоване під патронатом президента Реджепа Тайїпа Ердогана турецьким Управлінням у справах релігій засідання зібрало понад 120 делегатів із 33 країн світу. Тут були присутні практично всі очільники централізованих релігійних мусульманських структур із Балкан, Середньої Азії, Кавказу, РФ, країн Балтії. Також участь брала так звана Централізована релігійна організація «Духовне управління мусульман Криму і м. Севастополь» (колишнє Духовне управління мусульман Криму) на чолі з муфтієм Криму Еміралі Аблаєвим. Відвідали захід і деякі з лідерів європейських мусульман, передусім тих організацій, які представляють європейську турецьку громаду в Нідерландах, Німеччині та ін. Серед гостей з арабського світу — Юсуф Карадауві, президент Міжнародної ради мусульманських учених.

Засідання, тема якого була заявлена, як «Іслам в Євразії: перспективи розвитку, єдності і взаємодія у протистоянні течіям, які використовують релігію в негативних цілях», розпочалося із перегляду фільму, присвяченого «невдалому перевороту» в Туреччині в липні цього року. Більшість промовців зосередилися на необхідності «протидії екстремізму», налагодженню мирного діалогу в мусульманських суспільствах. Показовими стали слова президента Туреччини, сказані у зверненні до учасників Ради: «Ісламський світ сьогодні став ціллю для ворогів, територією, яку намагаються розділити тероризмом. Це призвело до того, що жертвами стають мусульмани… ми повинні вирішувати свої проблеми через дискусії та діалог. Ми не повинні потрапляти в тенети заздалегідь підготовлених для нас проектів». У цілому ж смисли, які учасники Ради намагалися донести один до одного й до громадськості, стали вже типовими для сучасного Ісламу на постосманському й пострадянському просторі: підтримувати «традиційний» Іслам всупереч «екстремістам», засуджувати тероризм, «сектантство», іноземне втручання тощо.

Як це часто буває на релігійних заходах з найвищим представництвом, за типовою дипломатичною риторикою ховається й багато інших, менш помітних моментів. Цілком очевидно (і цього не приховують ні релігійні діячі, ні оглядачі), що цьогорічну Раду Туреччина спробувала використати й для поліпшення стосунків із РФ, запросивши декілька делегацій російських мусульман. Тут були представники Ради муфтіїв Росії на чолі з муфтієм Равілем Гайнутдіновим, Центрального духовного управління мусульман під проводом муфтія Талгата Таджуддіна, Духовного управління мусульман Республіки Татарстан з муфтієм Камілем Самігулліним і чимало членів регіональних управлінських структур мусульман.

У свою чергу представники Російської Федерації також вдавалися до звичної риторики «дружби народів», апелюючи до «євразійської єдності»: муфтій Равіль Гайнутдінов у своєму виступі відзначив, що «пройшовши випробування, Росія і Туреччина можуть стати справжніми співавторами відродження в умовах XXI століття, і не тільки євразійської цивілізації. Якщо Росія і Туреччина утвердять в світі одвічні цінності традиційних релігій, віру Авраамову — дін Ібрагім, до нас потягнуться, приєднаються багато і багато народів, які прагнуть справедливості і духовного, морального відродження на всій планеті». Заступник муфтія Равіля Гайнутдінова Дамір Мухетдінов навіть заявив у своєму коментарі для прес-служби РМР: «Більшість турецького народу позитивно ставиться до Росії і бажає, щоб наші країни дружили і співпрацювали… мусульманин-тюрок Гайнутдін для них — це персона, яка поряд із президентом Путіним та іншими ключовими фігурами уособлює Росію і робить її ближчою і зрозумілішою».

Цілком передбачувано, що лідери російського Ісламу позиціонують свою участь у Раді (практично вся делегація з РФ сиділа у першому ряду пленарного засідання) як чергову геополітичну перемогу, особливо на тлі контроверсійних подій у Сирії та Криму. Для Туреччини ж проведення Євразійської ісламської ради — це намагання зберегти й посилити вплив у «тюркському світі» й за його межами, що особливо актуально в контексті політичної ситуації цього року, зокрема липневої спроби перевороту. Недаремно ж однією із запропонованих для розгляду тем була «протидія FETÖ" («терористична організація Фетхуллаха Гюлена», як її позначають в Туреччині), і, судячи з усього, уряд Туреччини спромігся добитися своїх цілей в цьому питанні, принаймні, у виступах більшість учасників засуджували FETÖ поряд з іншими терористичними організаціями. Оглядачі відзначають і той факт, що Управління в справах релігії Туреччини з колись досить нейтральної інституції за часів Ердогана фактично перетворилося на «офіційний муфтіят» (і це попри світський конституційний лад країни).

Судячи з повістки дня Ради, найпроблемніші для регіону теми — Сирія та Крим — були представлені винятково через необхідність осуду ІДІЛ як терористичної організації, що спотворює Іслам. Інші питання, пов’язані з сирійським конфліктом, озвучували переважно кулуарно. Про Крим узагалі не йшлося. Показово, втім, що на столі, за яким сидів муфтій Криму Еміралі Аблаєв, було встановлено кримськотатарський прапорець, а не російський триколор (як в інших муфтіїв із РФ). Але у своїх заявах, відтворених прес-службою «ЦРО ДУМКіС», Еміралі Аблаєв фактично повторював те, що перед ним говорили мусульмани з РФ: «Муфтій Криму зазначив, що Росія і Туреччина в світлі останніх політичних подій витримали серйозний іспит, і подальша співпраця двох держав відкриває перед їх громадянами великі можливості. Він висловив надію, що після завершення періоду охолодження між Туреччиною і Росією відносини між двома країнами стрімко розвиватимуться і вийдуть на новий якісний рівень». Пролунали з вуст муфтія й заяви, які підкреслюють «покращення» становища кримських мусульман за часів РФ. Еміралі Аблаєв заявив, що «на сьогодні у Криму будуються мечеті, функціонують медресе, найближчим часом відкриється ісламський інститут. Крім того, після тривалого періоду застою активно ведеться будівництво Соборної мечеті». Муфтіят Криму вже не вперше на міжнародних заходах «звітує», як сьогодні добре живеться в Криму мусульманам — нещодавно такі самі месиджі озвучував заступник муфтія Криму Айдер Ісмаїлов на одному із заходів ОБСЄ у Варшаві. За великим рахунком, муфтіят Криму сьогодні — це один із багатьох «мусульманських голосів» РФ, який озвучує офіційну позицію Кремля перед ісламським співтовариством. Парадоксально, але виявляється, що ті мусульманські структури, які заявляють про використання релігії в політичних цілях як про зло, самі опинилися в глибокій пастці як внутрішньої, так і зовнішньої політики світської влади.

Мусульмани ж материкової України (зокрема і переселенці-кримські татари) на цьогорічному засіданні були представлені лише Рашідом Брагіним, головою харківської громади Духовного центру мусульман України (Донецьк; після 2014 року громади діють автономно). У засіданнях попередніх років, окрім Еміралі Аблаєва, участь брав муфтій ДУМУ Ахмад Тамім (заявлений у програмі як «муфтій мусульман України»). Чи було запрошене ДУМУ, ДУМУ «Умма» або ще якась більша ісламська організація з материкової України на чолі з муфтієм — невідомо, але ні в офіційній програмі, ні в інших документах Ради цих делегацій не вказувалось.

Виходячи з логіки підходу до, наприклад, ісламських організацій РФ, на Раді мали би бути присутні як мінімум дві провідні мусульманські структури з центром у Києві. Звісно, для багатьох ісламських інституцій не є секретом той факт, що провідні мусульманські інституції України нині не мають стосунків одна з одною (на додаток до «ДУМКіС», яка відкрито позиціонує себе як організація російських мусульман), але це характерно й для багатьох інших країн. Варто урахувати ще й ситуацію на Донбасі, де від імені українських мусульман виступають новооутворені структури, зокрема так званий «муфтіят ДНР», який брав участь у нещодавній ісламській конференції в Грозному. Загалом ситуація, яка склалася в Україні, ставить серйозні виклики перед мусульманськими інституціями інших країн (тобто те, кого обирати для партнерства й співпраці; далеко не всі в мусульманському світі взагалі розуміють, хто є хто в українському Ісламі). Наприклад, заявлена ще минулого року ідея відтворення муфтіяту Криму на материковій Україні досі не запрацювала, а єдиним релігійним лідером, який сьогодні говорить про реальний стан справ у Криму, зокрема порушення релігійних свобод, є муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов.

Таким чином, в світлі останніх тенденцій у регіоні (активізації «традиційних» муфтіятів з метою витіснення ісламських опозиційних рухів як екстремістських) Україна опинилася дещо в іншій реальності — попри військово-політичний конфлікт, який зачіпає й мусульманське населення країни, «ісламський чинник» так і не став складовою внутрішньої чи зовнішньої політики; мабуть, прийшов час транслювати цей досвід, в силу якого українські мусульмани не стали інструментом політичної боротьби чи ретрансляціїї якихось політичних ідей. Видається, що організувати й прийняти значимий мусульманський форум або конференцію вчених у перспективі могли б й інституції українських мусульман, принаймні, це позитивно вплинуло б на ситуацію в регіоні, показало б, що у Східній Європі ще лишилося місце для ісламської проповіді, незалежної від прагматичної геополітики.