Фортеці Північного Причорномор'я — центри економічного та культурного життя Османської імперії та Кримського ханства. Частина друга

Фортеці Північного Причорномор'я — центри економічного та культурного життя Османської імперії та Кримського ханства. Частина друга
Штурм Очакова 1788 р.
06.02.2023
Оцініть статтю: 
(139 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

 

Частина перша

До XVIII ст. на території Північного Надчорномор’я Османська імперія створила розгалужену мережу фортифікаційних споруд. Найзначнішими були фортеці та замки, розташовані у межиріччі Дунаю та Дністра: Кілія, Ізмаїл, Аккерман, Татарбунар та Бендери. Набагато менше фортечних споруд було у Дністровсько-Дніпровському межиріччі: Хаджибей, Балта, Томбосар (Дубоссари) та Очаків. За винятком Очакова решта фортець регіону були досить невеликими спорудами, що виконували радше представницькі, ніж оборонні функції.

Фортеця Очаків, збудована кримцями близько 1492 року на місці литовського замку Дашів, зусиллями Османської імперії згодом перетворилася на місто-фортецю, підперезане трьома лініями кам’яних стін із вежами. 1525 року з огляду на важливе стратегічне значення Очакова султан Сулейман Кануні зробив місто столицею санджаку — адміністративної одиниці держави. Спершу фортеця Очакова була дерев’яна, оточена глибоким ровом. Через нього споруджено міст, що підводили щовечора за допомогою спеціальних кам’яних блоків.

До першої половини XVII століття Очаків був досить невеликим населеним пунктом: близько 200 будинків разом із будинком бея та мечеть із дерев’яним мінаретом. Близько 1627 року навколо старої фортеці збудували нові оборонні споруди — так звану серединну фортецю з кам’яними стінами та вежами, й це різко посилило значення Очакова, перетворивши його на один із найважливіших військово-політичних центрів Османської держави в Північному Надчорномор'ї.

Мандрівник Евлія Челебі, що побував в Очакові, писав:

«Квартали верхньої цитаделі спускаються з центру, з півночі, донизу, в серединну фортецю, [сполучаючись через] невеликі залізні ворота. Ця фортеця давніше була дерев’яна, обведена частоколом. У 1036 (1626–27) році, за султана Мурада IV, [сюди] з падишахською ескадрою прибув Піяле-паша. Цю сильну фортецю він збудував і зміцнив каменем, і приєднав до старої цитаделі. Це неприступна фортеця з десятьма вежами. У ній двоє залізних воріт, одні відчиняються в бік кибли, другі — на північ.

Усередині фортеці — до сотні будинків, критих землею, малих і великих, із крихітними дворами без садів та виноградників. Над воротами, зверненими до кибли, є мечеть із цегляними мінаретами. [Тут] двадцять крамниць із дрібним товаром, до трьохсот пушкарів і панцерників. Ця місцина низинна, й вулиці тут грязькі — не чисті й не бруковані, як у цитаделі. Цю [нижню] фортецю називають ще фортеця Піяле-паші.

Зі східного боку її, всередині кварталу, є невеликі ворота, що відчиняються до фортеці Хасана-паші. Фортеця Хасана-паші з’єднана з фортецею Піяле-паші. Між ними є розмежувальна фортечна стіна в один ряд. Цитадель і середня, й нижня фортеці утворюють круговиду систему: між ними [з’єднуючи їх] є масивні зубчасті стіни з вежами, а на кожній — гармати, а для сполучення між ними — невеликі залізні ворота».

Фортеця Хасана-паші, згадана Челебі, — це зовнішня, третя, фортеця Очакова. Вона збудована невдовзі після завершення робіт у серединній фортеці капуданом Хасаном-пашею. Численні вежі та бастіони цієї фортеці довгий час робили її абсолютно неприступною для ворогів Османської держави. Периметр її стін становив 4000 метрів, а висота сягала 30 метрів. Цю фортецю Хасан-паша збудував лише за сім місяців. З’єднана з двома другими фортецями вона була зразком фортифікаційного мистецтва XVII ст.

Про самого Хасана-пашу Евлія Челебі пише:

«Згаданий Хасан-паша народився в околицях Стамбула, в Чаталджі. Він вийшов із підлеглих Іси Мехмеда-паші та був завбачливий і щедрий візир, подібний до Хатіма Таї. Як капудан-паша він, згідно з падишахським фірманом, прибув у цю місцевість із султанським флотом у триста суден, за місяць (неточна інформація. — Авт.) спорудив цю фортецю та послав донесення падишахові».

На пам’ятку про завершення будівництва Хасан-паша наказав на залізних воротах прикріпити табличку з віршами такого змісту:

Слався вічно, султане Мураде,
Стоячи вище за всіх володарів,
Ти звелів зміцнити стократ
Це місце, колись порожнє.
Цегла фортечних мурів лягла
В літо тисяча тридцять шосте (1627).

У липні 1837 року під час російсько-турецької війни Очаків узяли війська фельдмаршала Б. Мініха. Обложений османський гарнізон дуже успішно опирався росіянам, робив вилазки, завдаючи супротивникам значних утрат. Успіхові росіян допоміг випадок: під час обстрілу артилерією спалахнули міські споруди — скориставшись ситуацією, Мініх наказав війську йти на штурм. Гарнізон міста успішно відбив атаку, але через це османські солдати перестали гасити пожежу, й вона спалахнула ще більше. Вогонь досяг порохівень — кінець кінцем стався вибух колосальної сили. Унаслідок вибуху загинуло понад 6000 людей, ще більше поранено. Серйозно зруйновано численні фортифікації. Це дозволило Мініху захопити місто. Проте загалом війна для Росії була невдала, й за її підсумками Очаків повернувся до складу Османської імперії.

По війні султанський уряд розпочав перебудову та зміцнення міста-фортеці. Від 1741 до 1753 року збудовано нові казарми для яничарів, пристань для кораблів, перебудовані порохові склади та посилені фортифікаційні споруди. Досить швидко після спустошення Очаків не просто відродився, а став ще більшим і значнішим містом-портом, що здійснювало транзитну торгівлю з багатьма країнами.

Українські купці та запорізькі козаки привозили на продаж до міста багато товарів. Сучасна дослідниця Очакова С. Бєляєва зазначає:

«Везли з України шкіру й тютюн, смалець, лляне полотно, пряжу, деревину, вугілля, сушену рибу та риб’ячий клей. Наші купці купували та везли в Україну вина та сіль, прянощі та сушені фрукти, оливкову олію, ладан, апельсини, ситець, сап’ян, кінську збрую та овечі шкури. У мирні дні мали тут притулок вірмени та греки, волохи та українці. Кожен міг вільно звертатися до Господа за своїм звичаєм: неподалік палацу місцевого паші та мусульманської мечеті правила службу християнська (православна) молдавська церква».

До 1788 року, коли Очаків захопила та зруйнувала російська армія, населення міста перевищувало 30 тисяч жителів. Більшість їх загинула внаслідок влаштованої росіянами масової різанини.

До наших днів з-поміж усіх численних будівель міста збереглася лише будівля мечеті, ймовірно XVI ст. Після передачі Російській православній церкві її двічі перебудовували — у XIX та наприкінці XX ст.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.