Ісламські історики України. Частина друга

мусульманські вчені
Ісламські історики України. Частина друга
27.04.2021
Оцініть статтю: 
(3 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Серед арабських істориків Середньовіччя, що писали про землі Давньої Руси, були як відомі, так і маловідомі вчені. Один із тих, що його ім’я ще недавно мало хто знав, був Ібн аль-Факіх аль-Хамадані. Нісба Аль-Хамадані свідчить про те, що він сам або його рід походив із міста Хамадан в Ірані.

Ібн аль-Факіх — автор історико-географічної енциклопедії «Книга країн» («Кітаб аль-Булдан»). У цій роботі він описав водні та сухопутні маршрути європейських та азійських купців, наголосивши на важливій ролі слов’ян у міжнародній торгівлі хутром. У ранньому Середньовіччі торгівля хутром давала добрий прибуток. На ринках Візантії та країн Близького Сходу шкурки хутрових звірів мали підвищений попит.

«А щодо купців слов’ян, — пише Ібн аль-Факіх, — то вони везуть шкурки лисиць і зайців з околиць (земель) слов’ян і приходять до моря Румійського (Середземного), і стягує з них десятину володар Візантії. Потім прибувають морем до Самкарша юдеїв (Тмутаракань)… йдуть від моря Слов’ян (імовірно, мова про Балтику. — О. С.) у цю ріку, що називається рікою Слов’ян, поки не дістануться протоки Хозар, і бере десятину з них володар хозар».

В уривку з «Книги країн» описаний досить складний маршрут слов’янських купців. Як і багато інших арабських істориків, Ібн аль-Факіх згадує «річку Слов’ян» як важливу водну артерію — очевидно, що йдеться про Дніпро або Дон. Обидві ці ріки ще з глибокої давнини використовували купці як транспортні шляхи. У творі перського географа Ібн Хордадбега (бл. 820–890) «Книга шляхів і держав» чітко сказано, що «річка Слов’ян» — це Танаїс, тобто Дон.

Цікавим видається ототожнення Ібн Хордадбега «русів», що їх багато сучасних дослідників уважають за скандинавів, зі слов’янами:

«Щодо купців русів, а вони — вид слов’ян, то вони везуть хутро бобра, хутро чорних лисиць і мечі з віддалених (земель) до моря Румійського, і бере з них десятину володар Руму. А то йдуть Танаїсом, рікою слов’ян, заходять до Хамліджа, міста хозар, і бере з них десятину їхній володар».

Кажучи про Крим, Ібн Хордадбег називає його аль-джазіра — півострів.

Найважливіші відомості про життя наших далеких пращурів наводить у своєму творі мусульманський географ з Ісфагана Ібн Русте, що жив у IX–X століттях. До наших днів дійшов лише один том його багатотомного твору «Книга дорогих цінностей». У ньому Ібн Русте вперше докладно описує життя, побут, віру та обряди східних слов’ян:

«Країна слов’ян рівнинна та лісиста, і вони живуть у ній. Вони не мають ні виноградників, ні ріллі. Вони мають щось на кшталт великих діжок, зроблених з дерева, і в них вулик для бджіл і меду… З одної великої діжки виходить 10 глечиків (меду). Вони — народ, що пасе свині, як вівці. Коли хтось у них помирає, його спалюють на вогнищі, а їхні жінки, як хтось помер, ранять собі ножем руки та лице».

Взагалі опис похоронного обряду (тризни), що подає Ібн Русте, перегукується з описами інших середньовічних істориків, що свідчить про надійність інформації, яку мав арабський учений:

«На другий день після спалення небіжчика вони йдуть до нього, беруть попіл з того місця, кладуть його у глиняний посуд і ставлять на пагорбі. За рік після смерті вони (слов’яни) беруть 20 великих діжок меду, менше чи більше за це, та вирушають до того пагорба; збираються родичі померлого, їдять там і п’ють, а потім розходяться.

Сіють вони найбільше просо. Коли настає пора жнив, беруть вони зерна проса в корець, підносять його до неба та кажуть: „Господи, ти, що даєш нам їжу, дай її нам удосталь!“

Їхній голова коронується, і вони підкоряються та діють за його наказами. Його місцеперебування — у середині країни слов’ян… Цей володар має верхові тварини, а їжа в нього — тільки видоєне з них молоко. У нього гарні дорогоцінні кольчуги. Місто, де він живе, називається Дж.рваб (імовірно, спотворене слов’янське слово град. — О. С.); три дні на місяць там буває торг, там продають і купують».

На думку історика Ф. Кмітовіча, описи, що лишив Ібн Русте, найбільше відповідають східнослов’янському племені полян, що володіло Києвом і контролювало частину шляху «з варяг у греки». Ібн Русте був один із перших мусульманських учених, що повідомили про існування таємничого «острова русів», де була база розбійників, що чинили напади на слов’ян — ця інформація трохи суперечить твердженням Ібн Хордадбега про те, що руси та слов’яни є один народ:

«Щодо русів (ар-русія), то вони — на острові, оточеному озером. Острів, де вони живуть, завдовжки три дні шляху, покритий лісами та болотами, такий нездоровий та вогкий, що варто людині ступити на землю, як вона тремтить через те, що багато в ній вологи. Вони мають царя, що називається хакан-рус. Вони нападають на слов’ян, припливають до них на кораблях, сходять на берег і забирають їх у полон, везуть до Хазарану (Хозарії) та Булкару (Волзької Булгарії) і там продають. Вони не мають ріллі, а живуть вони тільки тим, що привозять із землі слов’ян. Коли у них народжується син, то він (рус) дарує новонародженому оголений меч, кладе його перед ним і каже: „Я не лишаю тобі у спадок ніякого майна, і нема в тебе нічого, крім того, що здобудеш цим мечем“».

Деякі сучасні дослідники з огляду на інформацію Ібн Русте та інших ісламських учених, уважають, що руси — це вікінги, які здійснювали у VIII–XI століттях грабіжницькі походи на землі європейських народів. Також уважають, що «острів русів» — це острів Готланд у Балтійському морі. Але відстань від острова Готланд до Хазарії та Волзької Булгарії занадто велика, щоб туди переправляти рабів для продажу. Набагато ймовірніше, що руси — це назва групи слов’ян, які жили в районах, прилеглих до Ладозького озера. Цілком можливо, що руси були предками ушкалів (ушкуйників) — новгородських розбійників, що ходили проти волзьких болгар, шведів, фінів і черемисів (марійців).

Повідомлення мусульманських учених, що ввійшли в науковий обіг за останні півтора століття, дозволили уточнити й доповнити давньоруські літописні відомості, зробивши картину ранньої історії України яскравішою та насиченішою подіями та персонажами. Величезний обсяг інформації, що міститься у працях арабських, перських і турецьких учених, вивчений далеко не повною мірою. Практично щороку дослідники знаходять нові документи, виявляючи маловідомі сторінки історії нашої країни.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.