«Хто зробив багато гріхів,
нехай побудує лазню, щоб змити їх».
Юсуф Абалхаді
Традиційна турецька лазня — хамам — має багатовікову історію. Вважають, що турки перейняли банну традицію в арабів, які в свою чергу запозичили її від древніх римлян. Після прийняття ісламу народи Сходу почали дотримуватися його релігійно-гігієнічних норм, серед яких й обов’язкове обмивання перед намазом.
З того часу тілесна чистота стала неодмінним атрибутом кожного мусульманина. І саме тому вже в ранньому середньовіччі лазні були надзвичайно популярними у всіх ісламських країнах. Видатний мусульманський вчений Авіценна (Ібн Сіна) в своїй праці «Канон лікарської науки» стверджував: «Якщо займатися фізичними вправами, вести здоровий спосіб життя і не забувати відвідувати баню, немає потреби в ліках».
Перші хамами були побудовані в Арабському халіфаті в період правління династії Омеядів. У найбільших містах ісламського світу їх функціонувало сотні і навіть тисячі. У період розквіту Багдада там було близько 10 тис. дазень. В Османській імперії деякі хамами будувалися на місці римських терм. Особливо популярними були лазні, побудовані на місці гарячих природних джерел.
У Стамбулі шедевром знаменитого архітектора Мімара Синана є мечеть Сулейманія, споруджена в період правління султана Сулеймана Кануні в 1550–1557 роках. Крім самої мечеті, в комплекс споруд входить кілька медресе, бібліотека, лікарня, а також хамам. Спорудження лазні поруч з мечеттю символізувало єдність чистоти тіла і душі правовірного. Крім цього, лазня була свого роду клубом, де зустрічалися родичі і знайомі, обговорювалися останні новини, відзначалися урочисті події.
Вважають, що в Україні хамами з’явилися в ХIX столітті. Однак це далеко не так. У Криму турецькі лазні існували весь ханський період і навіть пізніше. До нашого часу збереглося два давніх кримських хамами, в Євпаторії та Ялті. Цікавим є і той факт, що кримські татари практично в кожному будинку на Південному березі півострова мали каналізацію і душові кабінки, які називали «хамам».
Що стосується інших регіонів України, то про існування у них хамамів довгий час нічого достеменно не було відомо. Археологічні розкопки, проведені в Аккермані, дозволили виявити місця розташування двох турецьких лазень османського періоду. Ці знахідки повністю підтвердили слова османського мандрівника Евлія Челебі, який в середині XVII століття писав: «На краю нижньої фортеці стоїть банька», і далі: «біля річки Дністер є одна старовинного виду брудна і бідна лазня [спорудження часів] султана Баязида Велі».
Згідно з документами, які зберігаються в архіві султанського палацу Топкапи, обидві вищезгадані лазні були занесені до вакфу султана Селіма I, батька майбутнього великого правителя і полководця Сулеймана Кануні. Ця інформація дозволяє говорити про те, що перші хамами були побудовані після того, як османська армія захопила Аккерман в 1484 році.
У період Османської імперії підтримувати в належному стані величезний хамам, розташований на території Аккерманської фортеці, було надзвичайно складно, тим більше, що він не приносив казні доходу. Саме тому в другій половині XVIII століття турецька влада планувала провести реконструкцію лазні. В османських документах зберігся докладний звіт, в якому подані розміри хамаму і список необхідних будівельних матеріалів. Однак тривалі російсько-турецькі війни перешкодили здійсненню цього проекта.
Після захоплення Аккермана російськими військами на початку XIX століття хамами були закинуті і почали поступово руйнуватися. Відвідавши Аккерман в 1839 році журналіст М. Надєждін так описував руїни хамаму. «При самом выходе на верх берега нас поразило огромное круглое возвышение земли, вроде кургана, совершенно удлиненное… Поверхность этого кургана зияла множеством более или менее широких отверстий. Я глянул в одно из них; под ногами у нас — большая зала со сводами. Гляжу в прочие: коридоры или другие части здания, очевидно, не простого, имевшего какое-то особенное назначение. Внутри кургана скрывались целые палаты. Схожу вниз и отыскиваю вход в этот лабиринт… Тут есть все: и ходы, и переходы, и завалившиеся двери, и обвалившиеся потолки, и ржавая плесень на облинялых стенах, и могильная сырость… Я терялся в догадках, чтобы могли значить эти таинственные катакомбы. Оказалось, что это была некогда турецкая баня, в которой нежились высокомощные паши Аккермана… Брошенное без употребления по изгнании турков это святилище восточных утех развалилось, замелось сугробами степной пыли, поросло дикою травою».
Хамам Нижнього двору в основному використовувався гарнізоном Аккерманській фортеці. Він стояв на березі Дністровського лиману і тому не мав проблем із забезпеченням водою. Вивчення турецьких документів дозволило дізнатися одну цікаву деталь про цей хамам. У другій половині XVI століття запорізькі козаки почали турбувати Аккерман своїми набігами. Це змусило османську владу посилити караули і замикати на ніч усі фортечні ворота. Зокрема, замкненими виявилися і ворота, які вели в Нижній двір, до хамаму. Заборона призвела до того, що солдати гарнізону не мали можливості здійснювати обмивання перед ранковим намазом. Все це змусило вірян звернутися до султана Селіма II, який спеціальним едиктом дозволив відкривати ворота в тому випадку, якщо не було загрози нападу на фортецю.
Розкопки описаного М. Надєждіним хамаму були розпочаті 1999 року Міжнародною південною середньовічною експедицією Інституту археології НАН України. Вони тривали п’ять років і дозволили уточнити час будівницта хамаму. Під час розкопок лазні були знайдені три бронзові османські монети, що належать до періоду правління султана Баєзида Велі. Таким чином вдалося обмежити період її будівництва проміжком від 1484 року, часу взяття Аккермана османськими військами, до 1512 року, часу смерті султана Баєзида. Можливо, більш точна інформація з часом буде знайдена в турецьких архівах. Що стосується другого хамаму за межами фортеці, то його місце розташування було локалізоване завдяки давнім картам і планам міста.
Олександр Степанченко
