Історія України багата на різні загадки. Однією з них є Болохівська земля. У літописах про неї згадується лише кілька разів, в період з 1150 до 1257 років. Ця територія була обмежена трьома сучасними областями України: півднем Житомирської, Хмельницькою та Вінницькою. Головним її містом був Болохів, точне місцезнаходження якого не відомо. Деякі історики вважають, що він знаходився в районі сучасного селища Любар на Житомирщині.
Перша згадка про Болохівську землю з’явилася в Галицько-Волинському літописі під 1150 роком. Там мимохідь повідомляється, що галицький князь Володимирко пройшов з Галича до Києва через Болохів: «и приде Изяславу весть, еже Володимирко перешед Болохово, идеть мимо Мунарева к Володареву»». Ймовірно, аж до 1231 року Болохівська земля перебувала у васальній залежності від Галицько-Волинського князівства, але в 1231 році вона, на перший погляд досить несподівано, стала самостійним суб’єктом — Болохівським князівством.
Звідки ж взялися болохівські князі і ким вони були? Відомо, що численні тюркські племена були безпосередніми сусідами південній Русі. Одне з таких племен, відоме в історичних джерелах, як берендеї, довгий час перебувало на службі у київських князів. У XII столітті вони входили в тюркський племінний союз чорні клобуки, який захищав Русь від нападів половців.
За свою службу берендеї отримували в нагороду землі для поселення. Одним з таких поселень було місто Берендичів (Бердичів), яке знаходилося на території Болохівської землі. Тож можна з упевненістю стверджувати, що значною частиною населення Болохівського князівства були тюрки-берендеї, що перейшли від кочового способу життя до осілого. Одночасно з ними на цій території жило слов’янське населення, передусім, нащадки легендарних уличів і тиверців, що довгий час відмовлялися визнавати верховенство київських князів.
Археологічні розкопки, проведені на території Болохівської землі, свідчать про спільне проживання слов’ян і тюрків, які займалися землеробством, полюванням і рибальством. Виникнення князівства на цій землі було явищем нетиповим для Київської Русі, яка переживала період глибокого занепаду в поєднанні з феодальною роздробленістю.
Болохівське князівство виникло не в результаті дроблення, а під час формування нової етнополітичної структури, дозрілої до створення державності. Ймовірно, консолідуючим виступив тюркський елемент як найбільш організований, який був військово-племінною структурою, яка мала спаяну дисципліну і своїх авторитетних командирів. Недарма в літописі йдеться про «болохівських князів», яких не згадували на ім'я. Можна також припустити, що ці князі сформували орган колективного управління, аналог козацької ради, з виборним і змінюваним керівництвом.
Історик М. Дашкевич вважав причиною відокремлення Болохівської землі її общинний устрій, що зберігся в результаті особливого, околичного, положення стосовно решти земель Київської Русі. Саме тому болохівці активно чинили опір спробам галицьких князів підпорядкувати собі цю стратегічно важливу прикордонну землю.
Галицько-Волинський літопис під 1231 роком повідомляє про війну між Данилом Галицьким та Угорським королівством. У документі йдеться про те, що в цій війні болохівські князі підтримали своїм військом угорців, тим самим кинувши відкритий виклик князю Данилу. Ймовірно, ця подія назавжди відклалася в пам’яті князя, за що згодом болохівці дорого заплатили.
Під час вторгнення монголо-татар на Київську Русь, в 1241 році, болохівські князі досягли угоди із завойовниками, визнавши їх верховенство. Крім цього, вони взяли на себе зобов’язання постачати монгольському війську продовольство і корм для коней. Після цього на Русі болохівців почали називати «татарські» люди. Армія хана Бату пощадила болохівські землі, не розорила їх, наклавши лише невелику данину.
Того ж року болохівці знову виступили проти князя Данила Галицького, підтримавши своїм військом його суперника в боротьбі за галицький престол чернігівського князя Ростислава Михайловича. Похід Ростислава на місто Бакоту виявився невдалим, у зв’язку з чим почалися каральні заходи проти Болохівського князівства з боку князя Данила. В Іпатіївському літописі про ці події так сказано: ««Слышав же Даниил приход Ростиславль со князя Болоховьскими на Бакоту, абъе устромися на грады их огневи предасть и гребля их рас копа. Даниил же на не (болоховских князей болшую вражьду держа, яко от татар болшую надежду (они) имеаху».
Данило зруйнував безліч болохівських міст, намагаючись підірвати економічну і політичну міць ворожого йому князівства. Однак болохівці під час походу галичан заховались у лісах, а після відходу дружини князя Данила змогли досить швидко відновити зруйноване. При цьому їх надії на підтримку з боку монголо-татар не виправдалися.
У наступні роки ворожі стосунки між Галицько-Волинським і Болохівським князівствами не припинялися. Ймовірно, болохівці неодноразово зверталися до хана Бату з проханням надати підтримку в боротьбі з галичанами. Нарешті в 1252 році темник Куремса, спираючись на підтримку Болохівського князівства, почав війну проти Данила Галицького. Однак після двох років війни монголо-татари під командуванням Куремси зазнали поразки і були змушені відійти в степ.
Навесні 1255 року Данило Галицький вирішив раз і назавжди покінчити з болохівцями. Його армія зруйнувала більшість болохівських міст, при цьому частина населення була приведена на територію Галицько-Волинського князівства і там розселена. Наступного року син Данила, Шварно, повторив похід на Болохівщину, руйнуючи все на своєму шляху. Після цього, згідно з літописними джерелами, болохівці сховалися в лісах, жили таємно, але при цьому тривалий час продовжували зберігати свою особливу ідентичність.
Монголо-татари не пробачили Данилу Галицькому його незалежну політику стосовно Монгольської імперії. В 1259 році полководець Бурундай з великою армією вторгся на територію Галицько-Волинської Русі і змусив князя Данила капітулювати. За умовами угоди, галичани змушені були зруйнувати всі свої фортеці і замки.
Після цих подій згадки про Болохівську землю зникли на кілька століть. Однак в описі Вінницького замку, який датується 1552 роком, сказано, що його гарнізон складається з «болохівців». У ХVІІ столітті відразу кілька джерел повідомляють про болохівців, при цьому про них йдеться як про відмінних мисливців і рибалок, а в описах козацьких полків, датованих 1640 роком, їх відзначають як умілих воїнів, яких поважають товариші.
На думку істориків, саме болохівці заклали основи українського козацтва, пронісши через століття військову майстерність і кмітливість, яка дозволяла виживати в найскладніших умовах боротьби з численними ворогами.
Олександр Степанченко
