Читатать на русском
Чи не вперше на територію сучасної України рукописи Корану потрапили за часів Золотої Орди, як не давніше. З огляду на розвиток коранічних наук у Криму кінця XIII — початку XIV століття можна дійти висновку, що вже в ті часи в найстаріших кримських медресе (Солхат та ін.) Коран не тільки вивчали, а й переписували. Утім, допоки не відомо, чи збереглися Корани ординських часів. Аркуш артистично довершеного Корану з сурами 86 («Ат-Тарік») і кількома іншими збережений у Музеї мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків (433 ГРВ). Він датований XV століттям і походить, імовірно, із теренів Центральної Азії або Анатолії. Беручи до уваги актуальну інформацію з книгозбірень — Бахчисарайського історико-культурного заповідника та Львівського музею історії релігій — в Україні збережено близько сорока рукописних Коранів періоду Кримського ханства. Найдавніші датують другою половиною XVI ст., зокрема Коран хана Девлет-Ґерая (1551–1577) 1565 року. Чимало Коранів «кримського» чи, в ширшому розумінні, «південноукраїнського» походження також перебувають за межами країни, а ще деякі — у приватних колекціях. Наявний матеріал загалом дозволяє зробити висновки про особливості вивчення й переписування Корану в Криму та за його межами.
Найімовірніше, перші зразки Корану в Криму були подібні до центральноазійської та перської традиції переписування, можливо, навіть містили міжрядкові переклади. Згодом, коли Крим опинився в зоні впливу османської релігійної традиції, це також мало свій уплив на переписування Корану. Це був типовий кираат (варіант читання) хафс від Асіма, прийнятий у ханафітів. Варто наголосити, що на теренах Османської імперії серед найвідоміших каліграфів трапляються й кримські прізвища. Так, у XVI ст. в Стамбулі активно працював Абд Аллаг аль-Киримі. Наприклад, у бібліотеці Сулайманіє (колекція Фазил Ахмед Паша, рук. № 3) збережено Коран 1026/1617 року, переписаний «Мухаммадом бін Мустафою, одним з учнів Абд Аллага аль-Киримі» — це доводить існування цілої каліграфічної школи. У позолоченій рамці, по чотирнадцять рядків на сторінку, з відповідними унванами (декоративні заголовки) та шамсіями (колами, що позначають джузи, хізби й руби) — цей Коран належить до зразкових каліграфічних творів. Фігурують тут і знаки паузації, а каліграфічний насх зручний і легкий для читання. Зазвичай такі Корани зберігалися в мечетях, цілком можливо, що й цей Коран був у якійсь із мечетей Стамбула.
Серед найдавніших Коранів, збережених від часів Кримського ханства, варто поглянути на примірник Львівського музею історії релігії (1061/1651, номер СД-1687). Переписаний якимсь Мухаммадом аль-Малакі, Коран виконаний у типових традиціях тогочасної каліграфії. Назви сур виділені червоним, весь текст обрамлений червоною рамкою, аяти відокремлені згрупованими червоними крапками (трьома). Почерк насх, виконання дуже тонким калямом, легке для читання. Використано європейський папір — це було вже типово для тих часів. Збережено й кілька печаток власників, зокрема Абд Аллаг… 1157/1774. Згодом Коран зберігався в бібліотеці медресе Зинджирли й був призначений для навчальних цілей. Існує іще кілька записів на форзацах, зокрема молитва.
Ще один зі старих кримських примірників Корану, збережених у Львові (номер СД-549) — це рукопис орієнтовно XVII ст. (декілька різних текстів, складених в один), виконаний досить просто: суцільний текст лише з позначками заголовків сур червоним. Утім, присутні знаки паузації, так само трапляються закладки з різними текстами, здебільшого молитовного характеру. Зачитаність і стан паперу свідчать, що Коран активно використовували.
Поміж новіших, але каліграфічно досконаліших текстів варто відзначити Коран, переписаний у Бахчисараї в сафарі 1252 року (травні-червні 1836 року) Абд ар-Рахманом Ефенді бін Сулайманом-ефенді бін Лутфуллою Даде (РК — 97). Знову ж таки тут 13 рядків на сторінку, сам примірник досить великий (21×30 см), містить 302 аркуші. Дарчий напис на форзаці: «Цей шляхетний мусхаф — подарунок (вакф) Хакіфи бін Мухаммад-бея, хай змилується над ним Господь найщедрішою милістю, 1264 [1847/1848] рік». Отже, книгу подарували мечеті або медресе, найімовірніше, Зинджирли, де вона й зберігалася до 70-х років. Знову ж таки, тут назви сур виділені червоним, проставлені й знаки паузи аятів, наприкінці вміщено відповідне дуа («по закінченню читанню Корану»). Почерк насх надзвичайно розбірливий.
Можна описувати й інші Корани, зокрема ті, що нині зберігаються в Криму. Каліграфічні зразки шрифтом мухаккак з характерними великими літерами, де також вміщено міжрядковий переклад, копійований, мабуть, з османських джерел. Вражає різноманітністю й відмінність між унванами: чимало з них надзвичайно деталізовані, різних геометричних форм. Колекція ханського палацу містить до десяти таких каліграфічно вишуканих Коранів XVII–XVIII ст. Знову ж таки, використано європейський папір, і чимало традицій могли бути запозичені з Османської імперії, але виконані місцевими каліграфами — наприклад, школою Хафіза Абд ар-Рахмана Масуда аль-Киримі (XVIII ст.), перу якого належить великий мусхаф шрифтом мухаккак.
Після вивчення десятків збережених копій можна зауважити, що, по-перше, рукописна традиція Кримського ханства перебувала в тісному зв’язку з іншими традиціями мусульманського світу, передусім Османської імперії. По-друге, більшість збережених Коранів, датованих XVI–XIX ст., можна поділити на два типи: каліграфічно довершені, з відповідними кольоровими унванами та зазвичай великих розмірів — призначені для соборних мечетей чи безпосередньо ханського двору, та простіші у виконанні, призначені для малих мечетей, читання й вивчення у медресе. Збережено й зразки з перекладами, а також чимало тафсирів — передусім Аль-Байдаві з різними глосами, наприклад, Шейха-Заде (пом. 1544), що також було наслідком впливу османської традиції. Ба більше, в основі цієї традиції був і кримський вплив: Ахмад аль-Киримі (пом. 1474 р.) був одним із перших, хто коментував тафсир Аль-Байдаві на теренах Османської держави.
Можна сказати, що зберігалися й золотоординські впливи. Цілком імовірно, це стосувалося різних периферійних регіонів, куди ще не дійшли «модні» на той час османські традиції. Власне, це саме та позиція, де перетиналися рукописні зразки татар Великого князівства литовського та Кримського ханства. Так, збережений «кримський» примірник зі Львова (СД-549) нагадує відомі польсько-литовські зразки, передусім особливостями почерку. Матеріалів не так багато, але вочевидь «містком», що сполучав ці дві традиції, був південноукраїнський степ, де каліграфія також розвивалася. Так, в одному з кримських рукописів 1104/1693 року (Маніса, Туреччина, рук. 6725/3) переписувачем зазначений Мехмет Алі бін Атаколя Хаджі «з племен Єдисану», себто з простору між південним Бугом і Дністром. Праця написана каліграфічним насталіком, характерним для тих часів.
Можна, звісно, казати про «високу» й «низьку» традицію переписування, але загалом Крим мав значні здобутки в цій галузі мусульманської культури, що були тісно переплетені з іншими регіонами. Рукописні Корани були поширені в мечетях, медресе, чимало з них зберігалося в кримськотатарських родинах і передавалося як реліквія у спадок. Багато й досі перебуває у приватних руках, навіть після лихоліття депортації та репатріації.
Михайло Якубович
Підписатися на Телеграм-канал сайту
