Один із найдавніших і найбільших храмів, збудованих людиною — Ая-Софія в Стамбулі. Його історія неймовірно цікава та повчальна як для християн, так і для мусульман. За час свого існування храм не раз міняв статус, устигнувши за півтори тисячі років побути православною та католицькою святинею, мусульманською мечеттю та всесвітньо відомим музеєм. Для його будівництва використали архітектурні елементи та фрагменти оздоблення язичницьких храмів, зокрема одного з «чудес світу» — храму Артеміди Ефеської.
Коли римський імператор Константин I Великий (272–337) 330 року переніс свою столицю до Нового Рима — Константинополя, він перейнявся не тільки будівництвом палаців і фортечних стін, а й зведенням храмів для прихильників нової релігії імперії — християнства. Перша християнська церква з’явилася на ринковій площі Августейон. Будівництво першого храму на місці Софії відносять до періоду імператора Констанція II — сина Константина. Історик Сократ Схоластик так описав закладини споруди:
«По вступі Євдоксія на єпископський престол столиці, освячено велику церкву, відому під назвою Софії — це сталося в десяте консульство Констанція та третє кесаря Юліана, п’ятнадцятого дня місяця лютого».
Невдовзі після зведення й аж до 380 року храм був у руках аріан, бо аріанство стало наймасовішою течією та державною версією християнства за наступників Константина Великого.
Спершу покрівля храму була з дерева, і він двічі горів — 404 й 415 року. Дуже сильна була пожежа 415 року. Імператор Феодосій наказав відновити й перебудувати храм, що й зробили. Залишки базиліки Феодосія знайшли археологи під час розкопів 1936 року. Будівля виявилася спорудою ранньовізантійського стилю, прикрашеною з фасаду численними колонами з коринфськими капітелями.
532 року чергова пожежа мало не цілком знищила базиліку Феодосія. Це сталося за одного з наймогутніших і найвпливовіших володарів молодої Візантійської держави — імператора Юстиніана I. Імператор вирішив не відновлювати згорілий храм, натомість наказавши звести колосальний собор, що відповідав значенню найбільшої європейської держави раннього середньовіччя.
Для намічених робіт запросили провідних архітекторів імперії — Анфемія Траллського та Ісидора Мілетського. Обидва архітектори були відомі ще як видатні математики. Анфемій, ще перед тим, як узявся до спорудження собору, написав трактат про конічні перетини, що став якоюсь мірою математичним фундаментом перед реалізацією грандіозного проєкту. Щодо Ісидора, то його вважають за винахідника інструменту для безперервного креслення параболи.
Уже за 40 днів після пожежі почалися будівельні роботи. Новий храм значно перебільшував згорілу базиліку. Імператор Юстиніан I викупив сусідні земельні ділянки — це дозволило цілком реалізувати проєкт Анфемія та Ісидора. У будівництві Собору Святої Софії брали участь близько 10 тисяч осіб. Тепер це здається неймовірним, але всі роботи скінчили лише за п’ять років, 537 року. Для порівняння: готичні собори в Західній Європі будували, як правило, століттями.
Для прискорення та здешевлення робіт імператор наказав розбирати культові язичницькі споруди та звозити вже готові будівельні елементи до Константинополя. Кажуть, що знамениті порфірові колони привезли з самого Риму, використавши для цього спеціальні вантажні судна. За іншою версією, їх привезли з Лівану. Попри всі хитрощі, вартість робіт була непомірна навіть для такої багатої держави, як тодішня Візантія. Відомо, що на спорудження собору Юстиніан I витратив три річні бюджети імперії.
Глибина котловану собору становила 70 метрів. Існує легенда, що дно котловану встелене золотими та срібними виробами. Зробили це на випадок руйнування будівлі, щоб її можна було в разі чергового катаклізму швидко відновити. Мабуть, це просто гарна легенда. Насправді під Софією знайшли тунелі та резервуари з водою.
Багато років стародавні катакомби під храмом вивчав турецький дослідник Г. Гюленсой. Разом зі своєю командою він не раз спускався в підземелля. Завдяки його роботі, вдалося з’ясувати, що під будівлею є гігантська цистерна з водою — завглибшки 12 метрів. До того ж виявлено підземні склепи. Цікаво, що один із підземних коридорів, досліджених експедицією Гюленсоя, вів у внутрішній двір султанського палацу Топкапи.
Новий храм Константинополя став патріаршим собором православної церкви. Своїм розміром, величчю та красою він вражав усіх, хто його бачив. Історик Прокопій Кесарійський так описував свої враження від Ая-Софія:
«Цей храм являв чудове видовище: для тих, хто дивився на нього, він здавався винятковим, для тих, хто чув про нього — абсолютно неймовірним. Заввишки він ніби до неба, і, як корабель на високих хвилях моря, він вирізняється з-поміж інших будівель, наче схиляючись над рештою міста; прикрашаючи його як його складова частина, сам прикрашений ним, бо, як його частина, входячи до його складу, він так видається над ним, що з нього можна бачити все місто, як на долоні».
1204 року учасники Четвертого хрестового походу внаслідок несподіваної атаки захопили Константинополь. Вони не тільки сплюндрували величезне місто, а й пограбували собор, увірвавшись до нього. Усі найважливіші цінності викрадено та вивезено до європейських держав. Ініціатором захоплення міста був підступний і кровожерливий венеціанський дож Енріко Дандоло, що мріяв знищити візантійців — своїх конкурентів у середземноморській торгівлі. 13 квітня 1204 року місто впало, а за рік помер і Дандоло. Його тіло поховали в Ая-Софії. Цікаво, що 1453 року покоритель Візантії султан Мехмет Фатіх II наказав викинути останки нечестивого дожа з мечеті.
Після захоплення Константинополя, хрестоносці перетворили Софійський собор на католицький храм — головний у Латинській імперії, що виникла замість Візантії. Але довго втриматися їм не вдалося: менш як за 60 років греки відновили Візантійську імперію. Після жахливих руйнувань, скоєних хрестоносцями, Константинополь перетворився на відносно невелике та небагате місто, а територія самої імперії різко зменшилася. До початку XIV століття візантійців серйозно тіснили османи в Анатолії, болгари й серби на Балканах, генуезці та венеціанці на морях.
Олександр Степанченко
