«Релігія в Україні», 9.01.2010
Сучасна Україна належить до групи європейських країн, які мають власне корінне мусульманське населення. Іслам на теренах України нараховує більш ніж тисячолітню історію. Але протягом довгого часу ця релігія існувала на нелегальному становищі, що призвело до її занепаду.
Нині мусульманська спільнота в Україні активно розвивається, але існує низка проблем на шляху відродження ісламу в релігійному просторі України.
Єдиної організаційної структури ця конфесія немає. Іслам не має чіткої ієрархії, подібної до християнських церков. Але не зважаючи на порівняно короткий період розвитку, іслам в Україні постав як розмаїття організаційних форм.
Нині в Україні офіційно діють п’ять зареєстрованих центрів: Духовне Управління мусульман України (ДУМУ), Духовне Управління мусульман Криму (ДУМК), Духовний Центр мусульман України (ДЦМУ), релігійне управління незалежних мусульманських громад України “Київський муфтіят” та Духовне Управління мусульман України “УММА”.
Проте поява значної кількості духовних осередків, на наш погляд, не вирішить проблем мусульман України. Справа в тому, що узгодженості між ними не існує, а це означає, що всі духовні управління мають власний вектор діяльності на теренах релігійного простору України.
Мусульманські громади діють, як правило, у межах чинного законодавства, визнають українську державність, не допускають проявів крайнього релігійного фанатизму та екстремізму. Водночас наявність в Україні кількох незалежних один від одного мусульманських центрів зумовлює суттєві суперечності між ними, зокрема боротьбу за лідерство у мусульманському середовищі. Кожен духовний осередок намагається здобути першість різними шляхами: залучення до політики, будівля мечетей, надання спонсорської допомоги, нарешті відкрите невизнання один одного тощо.
Процес утворення самостійних духовних управлінь у деяких регіонах України набув тенденції розмежування мусульманських громад і об’єднань за національною ознакою, що може призвести до релігійно-етнічних конфліктів. Проте керівники мусульманських громад не відкидають можливості спільного й узгодженого вирішення своїх проблем. А взагалі взаємини між мусульманами та представниками інших релігій цілком коректні [7].
До кола перепон на шляху становлення ісламу на теренах України входять: забезпечення мусульманських громад культовими спорудами; висококваліфікованими кадрами священнослужителів; питання мови під час мусульманської проповіді; проблема матеріальної підтримки іноземними фондами; освіти, політизації ісламу тощо.
Нині гостро стоїть питання релігійних переконань (акида) сучасних мусульман – вони не завжди відповідають ісламським нормам, широких знань про іслам немає у багатьох мусульман. Коран сприймається як Святе Письмо, але читають його арабською мовою далеко не всі (при цьому слабко розуміючи зміст аятів). За результатами соціологічного дослідження, яке було проведено Українським центром ісламознавства, лише 21,56% мусульман розуміють хутбу (службу в мечеті) арабською мовою, інші 73,68% не розуміють взагалі, або розуміють частково [6, c. 15].
В контексті дотримання норм Шаріату (ібадату) мусульман України можна умовно поділити на декілька категорій:
1) які дотримуються ібадату повністю (наскільки це взагалі можливо в умовах світської постатеїстичної держави);
2) які дотримуються ібадату частково – наприклад, моляться тільки по п’ятницях у мечеті, або тримають піст тільки в останні 3-10 днів Рамадану;
3) тих, які виконують окремі елементи ібадату лише декілька разів на рік;
4) які не дотримуються основних форм ібадату, але виконують окремі приписання Сунни, сприймаючи це як обов’язкові національні традиції: влаштовуючи збори із читанням Корану (запрошуючи читця) з роздачею садака (милостині), або вимовляючи формули прославлення Аллаха [19];
5) тих, хто заперечує ібадат, але змушений дотримуватися певних звичаїв у силу їхньої суспільної значимості – наприклад, влаштовують одруження за Шаріатом (нікях), обрізання хлопчикові (суннат) або поховання померлого відповідно до мусульманського ритуалу (джаназа).
6) дотримання ібадату поряд з нормами адату (звичаї та місцеві традиції) [1, c. 24]. В середовищі мусульман України спостерігається вплив національних традицій (арабських, волзьких татар, кримських татар, азербайджанських тощо), можливо саме через це і відбуваються конфлікти між духовними управліннями та релігійними організаціями.
Під час виконання ібадату мусульмани наражаються на певні проблеми:
По-перше, важко, практично неможливо робити молитву (салят) на роботі, на державних підприємствах (а також і на багатьох приватних підприємствах), не говорячи вже про армію, міліцію тощо.
По-друге, п’ятниця є робочим днем в Україні, і зробити п’ятничну молитву (джума) працюючому мусульманинові дуже складно. Також святкові дні часто випадають на робочі дні, тому ускладнюється відвідання мечеті. Мусульманам Криму в даному випадку простіше – за рішенням Верховної Ради Криму від 26 березня 1993 року “Про встановлення святкових днів для громадян Республіки Крим, що сповідують іслам” і статтею 73 Кодексу Законів про працю України, перший і останній дні свята Ід аль-Фітр (Ураза-Байрам) є неробочими днями для мешканців Криму мусульманського віросповідання.
По-третє, на більшій частині території України слабо, точніше майже не розвинена халяль-промисловість, тому віруючі не можуть купити продукції, яка б відповідала нормам Шаріату. Халяльне, тобто дозволене за ісламськими нормами харчування в Україні є проблемою. Закупівля халяль-продуктів в невеличких крамницях при мечетях та мусульманських центрах не вдовольняє вимоги всіх мусульман. Проте слід відзначити, що нині ця проблема починає вирішуватись, адже компанія “Наша Ряба” налагодила виробництво халяльної курятини.
Більше того, при Духовному управлінні мусульман Криму (ДУМК) та Духовному управлінні мусульман України (ДУМУ) створено центри стандартизації і сертифікації “Халяль”, які надають документальне підтвердження халяль продукції. Набирають популярності халяльні ярмарки під час мусульманських свят.
По-четверте, у містах, де проживають мусульмани, недостатньо мечетей та релігійних центрів, або ж вони зовсім відсутні. До 90-х років їх збереглося 68, і тільки 2 мечеті – у Бахчисараї та Євпаторії – перебували у задовільному стані [8, c. 104]. Нині мусульмани Криму вже протягом багатьох років не можуть одержати ділянку під будівництво соборної мечеті у Симферополі. Молебні у мусульманські свята проводяться в залі Будинку профспілок. Але міськрада Сімферополя вкотре не вирішить питання земельної ділянки під соборну мечеть [3, c. 5]. На нашу думку, неузгодженість дій депутатів міськради Симферополя веде до загострення міжконфесійної ситуації у АРК. Адже за словами президента Всесвітнього конгресу кримських татар, першого заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова: “…місцеві політики просто не хочуть, щоб у Сімферополі з’явилася велика мечеть, за кулісами вони говорять: “Крим – російська православна земля. Якщо хочете побудувати мечеть, будуйте там, де її ніхто не помітить” [17]. Серед мусульман Криму присутні настрої до захоплення землі силоміць.
Взагалі кількість мечетей в Україні незначна, якщо враховувати, що мусульмани України об’єднані у 1135 зареєстровані і незареєстровані релігійні громади у різних областях країни [14, c. 33].
Нині мусульманам України у спорудженні нових культових будівель допомагають Туреччина, Саудівська Аравія та Кувейт. У 2007 році Туреччина виділила майже 3 млн. доларів на відновлення мусульманських святинь Криму. Річ в тому, що внутрішніх ресурсів для задовільного розв’язання проблеми не вистачає, от і доводиться звертатися по допомогу до братів по вірі за кордоном.
Дотепер невідпрацьований Указ Президента України від 21 березня 2002 р. № 279 (279/2002) “Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”. Гостро стоїть питання ремонтно-реставраційних робіт на об’єктах, які вшановуються віруючими. Крім того, мусульманським організаціям не повернуто значну частину культових споруд, зокрема у Феодосії, Ялті, Сімферополі, Бахчисараї. Мотивується це неможливістю, або дороговизною відселення звідти мешканців розташованих там гуртожитків та квартир [5, c. 202]. Але в деяких випадках відбуваються звичайні порушення законодавства, наприклад невирішення питання передачі мусульманській громаді мечеті Хан-Джамі. Територія цього комплексу знаходиться у використанні військової частини, яка здає її в оренду суб’єктам комерційної діяльності [18]. Повільно вирішуються питання ремонтно-реставраційних робіт на об’єктах, які вшановуються віруючими.
Проте, можна констатувати, що процес росту мечетей у Криму розвивається набагато динамічніше, ніж, наприклад, у Татарстані, де в розпорядженні мусульманських громад перебуває приблизно 400 мечетей. Тобто там приблизно на 5 тис. осіб доводиться одна мечеть. Але порівнюючи насиченість мечетями Криму із Туреччиною, Е.С. Муратова відзначає, що в Туреччині забезпеченість віруючих мечетями є вдвічі вищою, оскільки на 900 осіб в Туреччині припадає одна мечеть [9, c. 199].
Крім того, мусульмани України майже не мають своїх окремих цвинтарів, або вони використовуються не за призначенням. Наприклад, ситуація зі старовинним мусульманським кладовищем Азізлер у Бахчисараї. На його території довгий час розташовувався речовий ринок. Лише після кількарічної боротьби кримські татари змогли отримати та відновити свою святиню.
По-п’яте, у школах іслам практично не викладається. Лише у 14-ти кримськотатарських школах є спецкурс “етика ісламу”. Водночас християнська етика викладається у кількох тисячах шкіл України.
По-шосте, нерівноправне залучення урядовими структурами представників православного і мусульманського духовенства в офіційних заходах з наданням явного пріоритету першим. Пропаганда православ’я стала нормою для української влади останнім часом. Це відбувається на телебаченні, радіо та в пресі – починаючи з освячень державних установ і закінчуючи урочистостями з нагоди інавгурації Президента України.
Крім перерахованих проблем, існують і ще досить специфічні питання, характерні для будь-якої немусульманської країни, у тому числі – України, наприклад, відсутність спеціалізованих роздільних (для чоловіків і жінок) лікарень, санаторіїв, шкіл, тощо. Але є деякі позитивні зрушення, наприклад, Укрзалізниця для створення більш зручних умов проїзду, пропонує білети в чоловічі та жіночі купе, що стало в нагоді мусульманам України [15]. В Росії, наприклад вже функціонують мусульманські лікарні, де мусульман обслуговують за нормами Шаріату. В Європі лікарні, де мусульмани обслуговувались би за нормами Шаріату, майже відсутні. Але існують лікарні де намагаються задовольнити проблеми релігійних меншин Європи. Наприклад, в двох лікарнях Ланкширу (північ Великобританії) всім мусульманкам пропонуються лікарняні халати у вигляді довгого плаття і хіджабу. Бажаючі можуть додати нікаби (вуаль закриваюча обличчя) з вирізом для очей. Цей халат дозволить пацієнткам не лише дотримуватись лікарняної гігієни, а й правил мусульманського благочестя [12].
Поява медичних центрів звісно сприяє дотриманню коранічних засад, але не вирішує проблеми. Тому фатва “Про лікування жінок лікарями-чоловіками”, є важливою для мусульман світу. За нею, основним принципом лікування жінок лікарями-чоловіками є те, що якщо є лікар-жінка, то саме вона зобов’язана оглянути пацієнтку. Але якщо такої можливості немає, то пацієнтку може оглянути лікар-жінка немусульманка, а якщо й її немає, то огляд може робити лікар-чоловік – мусульманин. У крайньому випадку огляд можна довірити лікареві-чоловіку немусульманинові. Але тіло пацієнтки чоловік має право оглядати лише в межах необхідних для діагностування і лікування, відводячи за можливістю погляд від тіла пацієнтки. Огляд пацієнтки необхідно проводити в присутності її близького родича чи чоловіка, або іншої жінки, яка заслуговує довіру [16, c. 182].
Одним з гострих питань для віруючих мешканців не мусульманських країн є носіння хіджабу. Наприклад, мусульманки Європи вже протягом 10 років відстоюють в судах своє права на носіння хіджабу в державних установах, намагаються створювати жіночі осередки [13]. Але в Україні дане питання так гостро не стоїть, можливо воно обумовлене тим що більшість мусульманок не працює, чи етнічними особливостями (у волзьких татар покриття голови не є обов’язковим). Але питання оформлення документів де б мусульманки були з покритою головою в Україні також не вирішене.
В Україні на відміну від інших країн (Росії, країн ЄС) відсутні можливості користуватися безвідсотковими вкладами й позиками, тому що більшість фінансових операцій простих громадян України проводяться через державний Ощадний банк, що має фіксовані відсоткові ставки. А за Кораном відсотки (ріба) заборонено “…Аллах дозволив торгівлю та заборонив ріст (відсотки). Знищує Аллах ріст і зрощує милостиню … Ви, що увірували! Бійтесь Аллаха і залиште, те що залишилось від росту, якщо ви віруючі” (Коран 2: 275-278). Проте нині ряд мусульманських країн ведуть переговори з приводу відкриття таких банків в Україні. Відтак на конференції, що проходила 14-16 жовтня 2009 року у Києві в готелі “Аль-Хаят”, організованій компанією UDC Holding було заявлено, що незабаром в Україні відкриють свої філії ісламські банки, які будуть працювати за принципами шаріату [2]. Нині ж мусульмани України не маючи змоги користуватись ісламськими банками, у більшості випадків віддають відсотки на доброчинність.
Про нормалізацію релігійного життя мусульман свідчить поява можливості для здійснення хаджу – паломництва до Мекки і Медини. Від початку 90-х років у хаджі побувало близько 400 осіб з України [5, c. 212].
Також однією з проблем можна вважати мізерну кількість ісламських програм на телебаченні й радіо України. У Криму працює кримськотатарський телеканал АТР, але поки що його робота дещо обмежена. Основною проблемою є кадри [10, c. 19]. Кожну неділю в ранці на каналі УТР виходить програма “Мінарет” та розпочинав свою роботу в Україні саудівський телеканал “Мекка”. Наявність таких каналів надасть можливість розкрити духовно-етнічні, гуманістичні цінності ісламу, викрити штучно створені міфи про іслам, відокремити поняття екстремізм і тероризм від релігії [11, c. 21]. Протягом довгого часу в Україні не існувало мусульманських газет (з 1998 року в Україні видається і безкоштовно розповсюджується газета «Арраїд», тираж якої нині складає 34 тис. примірників. Також виходить кілька інших газет. – Прим. ред. «Іслам в Україні»).
У даній статті ми спробували окреслити основні проблеми, з якими стикаються мусульмани України у повсякденному житті. Але проблем, звісно, набагато більше, і вирішуватись вони будуть не один рік. Причиною цього є відсутність програм, які б забезпечували потреби мусульманського населення України. Наприклад, для розвитку ісламського банкінгу в Україні необхідні зміни в українському законодавстві. А це процес довготривалий. Відсутність телепередач, газет з мусульманської тематики веде до неадекватного сприйняття мусульман пересічними громадянами та навішування ярликів на іслам в ЗМІ тощо.
Список використаної літератури:
1. Али-заде Айдын Ариф оглы Исламский энциклопедический словарь. – М., 2007. – 400 с.
2. В Україні незабаром з’являться ісламські банки // http://islam.in.ua/3/ukr/full_news/4085/visibletype/1/index.html
3. Волченко Петр Участок под соборную мечеть приглянулся "кому-то из крутых"? // События. – № 42 (094). – 2007. – С.5.
4. Здіорук С.І. Україна, Іслам, Європа: сучасний світовий контекст (Порівняльний аналіз суспільних і державних орієнтацій мусульман) // Українське релігієзнавство. Іслам і євроінтеграція: проблеми і перспективи. – №37. – 2006. – С.112.
5. Кирюшко М.І., Бойцова О.Є. Іслам в Криму: релігійно-національна самоідентифікація кримськотатарського народу. – К., 2005. – 300 c.
6. Кирюшко Н.И. Мусульмане в украинском обществе: социологическое исследование. – К.,2005. – 44 c.
7. Кубеліус О.А. Північний Кавказ - Україна: ісламський фактору подоланні кризових явищ. - http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=gupr0&issue=2000_3
8. Маломуж М.Г. Про діяльність в Україні мусульманських релігійних організацій // Українське релігієзнавство. Буття ісламу в Україні та світі: історія і сьогодення – №3-4. – 2004. – С.109.
9. Муратова Э.С. Политологический анализ процесса возрождения ислама в Крыму // Іслам і Україна: роботи учасників Першого Всеукраїнського ім. А. Кримського конкурсу ісламознавчих досліджень молодих учених / Упорядник і автор передмови М.І. Кирюшко – К., 2005. – С. 175-215.
10. Мусульмани України //Релігійна панорама. – №8-9. – 2006. – С.19.
11. Мусульмани України //Релігійна панорама. – №8-9. – 2007. – С.21.
12. Новости − 06.09.2006// IslamOnline
13. Новости − 18.08.2006 // IslamOnline
14. Підрахунки власні: Релігійна мережа України. Таблиця змін з даними на 1 січня 2009 року. // Релігійна панорама. – №1. – 2009. – С.73.
15. Послуги у поїздах України // http://www.uz.gov.ua/?m=services.transppl.servpass&lng=uk
16. Постановления и рекомендации Совета исламской академии правоведения (фикха) – фетвы / Пер. с араб. М.Ф. Муртазина. – М., 2003. – 278 с.
17. Проект мечети в Симферополе бередит старые раны // http://podrobnosti.ua/outeropinion/2009/10/30/640335.html
18. Прокуратура Криму: влада в Криму створює ґрунт для конфліктів, відмовляючись вирішувати земельні проблеми релігійних спільнот// http://www.qha.com.ua/qhaber.asp?akategori=&kategori=101&haberno=3852&dil=4
19. Хайретдинов Дамир Проблемы мусульманской семьи в России // http://www.muslima.ru/index.php?option=com_content&view=article&id=271:2...
Хазир-Огли Т.В.
(Наводиться у скороченні)
Повна версія статті на сайті «Релігія в Україні»
Інші публікації на сайті «Релігія в Україні»:
У мусульман України 21 серпня починається Рамадан
Інші публікації на тему в українських ЗМІ:
Україна вивчає мусульманський світ (газета «День»)
Азербайджанці України: Курбан-Байрам несе надію, достаток і любов (фоторепортаж) (УНІАН)
Мусульмани в Україні («Український тиждень»)
Ісламська спадщина («Український тиждень»)
Із широко закритими очима (УНІАН)
Іслам тільки у колективі (газета «Арраїд»)
