Історик: насильницьке навернення на Іслам, економічні утиски та «звірства» османів у Кам’янці-Подільському — міфи

Історик: насильницьке навернення на Іслам, економічні утиски та «звірства» османів у Кам’янці-Подільському — міфи
© Є: Щодо перебування турків e Кам’янці існує чимало міфів.
02.03.2021
Оцініть статтю: 
(26 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Ігор Старенький, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника розповів про деякі факти з історії міста, що майже три десятиліття перебував у статусі провінції (еялету) Османської імперії.

З ученим спілкувалися журналісти видання «Є», що підготували серію матеріалів про цей непростий період історії Кам’янця-Подільського та про те, що османи лишили у спадок. 

За 27 років — від 1672 до 1699-го, коли це був центр Кам’янецького еялету Османської імперії — завойоване турками за султана Мехмеда IV місто змінилося: православні й католицькі храми стали мечетями, у місті запахло кавою, а на вулицях з’явилися яничари.

Як розповів Ігор Старенький у відеосюжеті видання «Є», за свідченнями істориків, теоретично, турки мали взяти Кам’янець, що тоді перебував у складі Речі Посполитої, для гетьмана Петра Дорошенка. Передували цьому події 1669 року, коли Дорошенко підписав угоду з турками та визнав протекторат султана. Оголосивши війну, османське військо вирушило проти Речі Посполитої. У серпні 1672 року коаліційне військо, номінально очолюване султаном Мехмедом ІV, величезною підковою підійшло під стіни Кам’янця.

— Султана Мехмеда IV в поході супроводжувала його матір, хатідже Турхан, яка, до речі, була українкою та походила з території сучасної Буковини, за деякими переказами — з Хотинського району, — розповідає Ігор Старенький. — До армії, окрім османських військ, входила кримська татарська орда та козаки Петра Дорошенка. За різними підрахунками кількість могла сягати до 180 тисяч осіб, і, відповідно, в Кам’янці їм протистояла залога міста, якої разом з ополченцями не було більше, ніж 5 тисяч захисників. Тож лише завдяки своїй фортифікації воно трималося певний період. Коли ворог підірвав Нову Західну башту, утворився пролом у стіні. Тоді в місті відбулася нарада під керівництвом біскупа Лянцкоронського, на якій вирішували, що робити далі. Зійшлися на тому, що місто має капітулювати. У цей час був підписаний мирний договір.

Так Кам’янець і Поділля перейшли на 27 років під владу Османської Держави. За словами Ігоря Старенького, це була одна з найпівнічніших провінцій за часи існування імперії.

— Хоч начебто османи й хотіли захопити ці території для козаків та Петра Дорошенка, але сталося так, що насправді турки перетворили Кам’янець на свій укріплений центр. Загалом місто османами розглядалося як форпост для подальшого наступу на Європу, — каже Ігор Старенький.

Щодо перебування турків у Кам’янці в цей період, за словами науковця, існує чимало міфів. Зокрема, про «звірства», примусове навернення на Іслам та економічні утиски:

— Наприклад, про те, що коли османи ввійшли в місто, то чинили страшенні звірства. Насправді цього не було. Усім, хто бажав покинути місто, було дано три дні, щоб з усім майном спокійно вийти з Кам’янця. До того ж у супровід навіть давали яничар, аби ніхто не нападав на цих подорожніх. Тобто, спостерігалася досить толерантна поведінка.

Другий міф — про примусовий перехід в Іслам.

— Якщо всіх навернути в Іслам — з кого тоді брати податки? Цього теж не було, а так звані невірні сплачували податок, — пояснює історик.

Третій міф — про економічні утиски:

— Якби насправді це було так, то селяни з Галичини, з Волині не тікали б на Поділля, бо вони як піддані султана не могли бути підданими ще когось. Тобто магнатерія (польські магнати) втрачає контроль над цими територіями.

Також, за словами вченого, в місті була певна віротерпимість. Зокрема, вірменам і полякам на території Кам’янця лишили по одному храму, натомість українцям — аж три. Це було пов’язано з тим, що союзником османів був Петро Дорошенко. Щоправда, вже 1699 року, після повернення цих територій під владу Польщі, це відіграло негативну роль, бо поляки взагалі заборонили православним селитися в місті.

— …На той час територія Османської імперії поширювалася до Меджибожа, Скали Подільської… Це був Кам’янецький еялет, який поділявся на санджаки (адміністративні одиниці). Та насправді кордон був досить умовний, бо його важко було контролювати. Тут постійно відбувалися військові конфлікти, й, власне, майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський свою корону здобув саме у війнах за Поділля. Практично щороку були сутички, не раз польські війська підходили до самого Кам’янця, захоплювали Хотин. Це було щось на кшталт: ми віддамо вам ваші території, якщо ви віддасте наші фортеці. І справді так потім і відбулося за Карловицьким мирним договором 1699 року: буковинські та бессарабські фортеці повертаються османам, натомість подільські — Речі Посполитій, — розповідає пан Ігор.

Османам у цих краях, заявляє історик, також було непросто:

— Наприклад, функцією відомої фортеці Святої Трійці, збудованої в 1692 році, залишки якої дотепер збереглися в селі Окопи на Тернопільщині, було блокування постачання продовольства до Кам’янця, захопленого турками. І вона чудово виконала свої функції. Також ми знаємо про випадки, коли яничари просто здавалися в полон. Окрім того, для них були незвичні наші кліматичні умови. Дерев’яні будівлі вони масово розбирали та спалювали. А ще відомо, що яничари половину своєї заробітної плати витрачали на каву.

Незаперечний факт, що економічно Кам’янець у цей період занепав, і в дальшій історії міста це відіграло вирішальну роль: потужний центр  — на XVI століття Кам’янець був другим містом в Україні за числом жителів після Львова й випереджав навіть Київ — утрачає свою силу. Занепадає торгівля, торговельні шляхи змінюються — починають обходити Кам’янець:

— Це призвело до непоправних негативних наслідків. І надалі, у XVIII–XIX століттях, місто — на той час центр Подільської губернії — за кількістю населення починає поступатися Проскурову, Вінниці… Тому саме з османського періоду бере початок економічний занепад Кам’янця-Подільського як адміністративного центру.

Про те, що роль турків в історії Кам’янця-Подільського дуже міфологізована, свідчень багато. За словами Ігоря Старенького, якщо взяти праці XX ст. й навіть те, як певні речі сприймає місцеве населення, то й Замковий міст у Кам’янці називають турецьким, фортецю — турецькою, хоч насправді її турки не будували… Словом, мало не все місто — турецьке.

— Насправді, турками у Кам’янці побудовано мало. Але є споруда, яка має безпосередній стосунок саме до османського періоду — це Турецький бастіон, — каже історик.

Колись на цьому місті був палац Потоцьких, і коли донька Марії Могилянки від першого шлюбу, Софія Вікторія Потоцька, вступила до монастиря домініканок, то будівлю передали під кляштор, тобто, під монастир.

— Турки, захопивши Кам’янець і оглядаючи північну частину сучасної території Старого міста, вирішили, що її потрібно укріпити. Тому споруду монастиря розібрали, а з будівельних матеріалів на його місці звели артилерійську споруду, яка давала змогу контролювати підступи до міста. Власне, це і є той Турецький бастіон, який нині є пам’яткою містобудування та архітектури України національного значення. Пам’ятаючи історію монастиря, місцеві мешканці називали ці укріплення «панянським ронделем», «дівочими горщиками», «битими горщиками», — розповідає Ігор Старенький.

Тож Турецький бастіон — та пам’ятка, що має прямий стосунок до турків-османів, які 27 років перебували в Кам’янці.

Звісно, це не всі цікавинки, що стосуються того періоду. Так, археологи довели, що перші кав’ярні з’явилися тут саме за османського панування. Про це йдеться ще в одному матеріалі видання «Є» за участи Ігоря Старенького — «Що залишили по собі турки в Кам’янці-Подільському: перші кав’ярні в Україні».

— …Справді «кавовою столицею» України має вважатися не Львів, а Кам’янець-Подільський. Що ж до найдавніших кав’ярень Європи, то, звісно, вони були й давніше, зокрема у Венеції, Римі, Лондоні. Але ми можемо говорити про те, що кав’ярні в Кам’янці — одні з найдавніших у Європі й точно найдавніші в Україні. Ми маємо податковий реєстр османів 1681–1682 років, в якому чітко зазначено, що на той час у Кам’янці функціонувало 10 кав’ярeнь. А, наприклад, першу львівську кав’ярню відкрито за 126 років, тобто значно пізніше. <…> Ми мали документальні згадки про це, але не було власне археологічного матеріалу, який доводив би їхнє існування, — каже науковець.

Кілька років тому археологи Кам’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції здійснили справжнє відкриття: під час археологічних досліджень виявлена кав’ярня османського періоду — це було несподіванкою. Відкриття стало сенсацією не тільки для Кам’янця чи України, а для цілої Європи, бо саме тут, поруч із площею Польський ринок, удалося дослідити одну з найдавніших кав’ярень на території Європи.

— Про те, що це кав’ярня, свідчили різноманітні знахідки. Зокрема, тут виявлено понад тисячу керамічних люльок. Це найбільша сьогодні колекція з одного розкопу на теренах України. Друге — це наявність кавових чашечок. Вони були китайського, турецького та перського походження. Їх під час цих досліджень також зібрали велику колекцію. А ще [знайдено] досить багато османських монет: це й монети Сулеймaна II, мангіри, мідні монети константинопольського карбування; і османські пара́ Мехмеда IV — це срібні монети <…>, карбували їх на території Єгипту. Саме в цих монетах отримували зарплатню яничари. Чому? Їх виготовляли зі срібла високої проби, а яничари відмовлялися брати платню низькопробними монетами, що карбували у Стамбулі, й після спроб видати їм зарплатню іншими монетами, зчиняли бунти. Те, що знайдено досить багато таких срібних монет, свідчить, що основними відвідувачами кав’ярні були саме яничари. Значну частину своєї зарплатні вони витрачали саме на каву, — розповідає Ігор Старенький.

На площі, де знайдено руїни кав’ярні, археологи розкопали й найдавнішу в місті та одну з найдавніших в Україні бруківку — це бруківка площі Польський ринок 1760-х років. Вона законсервована та доступне для огляду під скляною пірамідою.

Сама кав’ярня, зазначає Ігор Старенький, була розташована дещо східніше. Усі знахідки передали до музею-заповідника, а сам розкоп закрили. Можливо, колись тут зроблять павільйони, щоб відкрити комплекс кав’ярні для огляду.

Під час пізніших досліджень у Кам’янці археологи знову знаходили турецький матеріал, зокрема фрагменти філіжанок та османські монети. Наприклад, у серпні 2018 року трапилися справді унікальні знахідки: дві кавові чашечки — одну з них навіть удалося склеїти.

— Вона має червону поливу зовні, а всередині синіми кобальтовими фарбами зображена хризантема. Ірина Гусач, фахівець, з якою ми консультувалися щодо походження цих кавових чашечок, вважає, що вони не турецького, а перського походження. Більшість подібних чашок, які ми знаходили на території нашого міста, або китайські, періоду імператора Кансі, або походять з К’ютах’ї, що на території Османської імперії, а <...> ця знахідка — рідкісна. Аналогів, знайдених на території Кам’янця, ще не було, — зазначає Ігор Старенький.

Чи збереглася кавова традиція після того, як турки пішли з Кам’янця?

— У таких масштабах, вона, звичайно, не збереглась. Каву, звісно, пили, проте такого типу закладів, як кав’ярні, вже не було. Фактично ми можемо казати про те, що <…> втрачається і традиція пиття кави, хоча на побутовому рівні вона ще зберігалася. Та ось такий тип закладів, як кав’ярні, відійшов, — каже історик.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.