Іслам у соціальному і політичному житті сучасного українського суспільства

Іслам у соціальному і політичному житті сучасного українського суспільства
23.12.2009
Оцініть статтю: 
(456 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Великі мусульманські філософи і просвітителі XIX-XX ст. пробудили до життя масштабне за своєю глибиною, географічним і соціальним обсягом Відродження у середовищі мусульманських народів Росії, що вийшло за межі чистої теології і поширилося на різні сфери суспільної практики, знайшло відображення у розвитку культури й мистецтва. Їхні праці пробуджували не лише релігійні думки і почуття, розвивали релігійну і культурну самосвідомість, сприяли відродженню духовного і культурного життя мусульманських народів Російської імперії й СРСР, “поверненню” їх зі стану історичного “забуття”.

Зараз “ісламському” фактору належить помітне місце у духовному, культурному, соціальному, політичному житті народів і держав, що утворилися на руїнах колишньої імперії. І якщо духовне життя мусульман сучасної Середньої Азії, Росії вже стало об'єктом їхньої саморефлексії і спеціалізованих досліджень пострадянського періоду, то мусульманам сучасної України щодо цього приділено помітно менше уваги.

У той же час, інтенсивність духовного, культурного, політичного життя і статистичні дані свідчать про те, що в сучасній Україні існують місця компактного проживання мусульман і народу, що розвивається у рамках мусульманської історико-культурної традиції.

Президентські вибори 2004 р. показали всю складність розміщення політичних сил у пострадянській Україні, оголили з усією гостротою політичний розкол в українському суспільстві, що розділилося на два великих табори, які лише досить умовно за офіційно заявленою ними орієнтацією можна назвати проросійським і прозахідним. У контексті геополітичних сил у сучасній Україні і Криму мусульманський релігійний фактор, у цілому, не відіграє помітної ролі у визначенні вектора політичних дій влади, кристалізуючись, переважно, у вигляді рішень України і Автономної Республіки Крим, спрямованих на збереження пам'ятників мусульманської архітектури, пов'язаних з періодом Кримського ханства.

86 % мусульманської релігійної мережі України становлять громади Криму. За період 1988 - 1998 р. у Криму були зареєстровані 183 мусульманські громади, до початку 2003 р. їхня чисельність перевищила 300. У 2004 р. в Україні діяло вже 445 мусульманських громад, що мали власні зареєстровані устави, і 22 громади, що функціонували без реєстрації уставу (що допускається законодавством України), з них на території Автономної Республіки Крим функціонували 349 громад, що зареєстрували устав, і 20 - без реєстрації уставу. Наведені дані свідчать про те, що центром релігійного мусульманського життя у сучасній Україні є Крим.

Мусульманське населення Криму (і України) представлене переважно кримськими татарами, що становлять (з урахуванням м. Севастополя) близько 11 % населення півострова. У літературі багаторазово відзначалося, що “навіть у період панування атеїзму, кримські татари, що традиційно сповідують Іслам, у своїй абсолютній більшості прагнули зберегти його традиції, хоча б на сімейно-побутовому рівні”.

Релігія виконувала націєтворчу функцію на півострові у період Кримського ханства, але нині мусульманська і кримськотатарська ідентичності не співпадають повністю: мусульманами у Криму є не лише кримські татари (а ще, наприклад, поволзькі татари, азербайджанці й окремі представники деяких інших етносів). З іншого боку, хоча Іслам і є консолідуючим чинником, у 1997 році, за даними служби “Кримсоціс”, тільки дві третини кримських татар назвали себе віруючими мусульманами. Незважаючи на те, що в умовах пострадянського простору це високий показник релігійності, у культурі, способі життя, ціннісних установках, а часом і поглядах, що виражаються привселюдно, нерідко спостерігаються моменти, не сумісні з установленнями Ісламу.

Частиною кримських татар Іслам сприймається переважно як елемент культури. При такому підході релігія меншою мірою виконує найважливішу соціальну функцію: нормативно-ціннісного регулятора дій, вчинків, способу життя, думок. Все це веде до втрати частиною кримських татар, які традиційно сповідували Іслам, важливих культурно-ціннісних орієнтирів і мотивів діяльності і, в остаточному підсумку, до маргіналізації.

Однак поряд зі спільними для всіх націй “модернізаторськими” і секулярізаційними тенденціями Нового і Новітнього часу, настільки ж згубно на стан духовного життя мусульман Криму вплинули колонізація півострова наприкінці XVIII століття і репресії, що послідували за нею, відносно місцевих жителів - мусульман, а також депортація кримських татар і її катастрофічні наслідки . Зокрема, відомо, що два століття тому “у Криму налічувалося 1,5 тис. мусульманських споруд - мечетей, медресе, теккіє, дюрбе. Нині ж їх збереглося всього кілька десятків. Практично всі споруди... перебувають у жалюгідному стані”. Близько 300 тис. мусульман Криму до цих пір не мають у столиці автономії своєї Соборної мечеті. За десятиліття депортації у середовищі кримських татар практично не залишилося релігійно освічених людей. За станом на 1998 р. серед кримських татар не було “жодного представника духівництва з вищою духовною освітою”.

Звільнення від диктату комуністичної ідеології і демократизація всіх сфер суспільної практики в Україні, безумовно, полегшили духовне і культурне життя всіх релігійних і культурних громад, у тому числі, мусульман, внесли у нього нові віяння, що сприяють відродженню у нових умовах. Відома складність у визначенні методики підрахунку точної кількості послідовників того чи іншого віровчення. Із цієї причини не існує точних даних про чисельність мусульман у сучасній Україні. Оцінки їхнього числа коливаються від 360 тис. до 2 млн. чоловік. Експерти вважають, що істина у цьому питанні, як завжди, знаходиться десь посередині. Зараз в Україні діють 7 мусульманських духовних навчальних закладів із 276 слухачами, 90 недільних шкіл, 5 періодичних видань. У розпорядженні мусульман перебуває 160 мечетей і молитовних будинків, з яких 10 є пам'ятниками архітектури.

Однак мусульмани недостатньо комфортно почувають себе у сформованій в Україні соціально-політичній ситуації. На питання “Чи достатньою мірою забезпечуються в Україні основні права і свободи для мусульман і рівність всіх релігій перед законом?” відповіли ствердно лише 33,28% опитаних мусульман, а 27,84% відповіли негативно. Респонденти - мусульмани також відзначили, що, по суті, жоден з політиків і жодна політична партія сучасної України не відображають їхніх інтересів.

Наведені дані говорять про суперечливе стновище мусульман у сучасній Україні, а відзначені позитивні тенденції представляються не настільки значними, щоб говорити про “повне й остаточне повернення Ісламу у систему релігійних вірувань, що існують в Україні”.

Перешкоджає адекватному, позитивному сприйняттю Ісламу більшістю населення Криму - ареалу його основного поширення в Україні, і одночасно сприяє маргіналізації кримських татар, крім несприятливої економічної ситуації, і сформована на півострові соціально-політична ситуація, що характеризується відторгненням кримських татар більшістю населення Криму, що прибули сюди після депортації корінного населення. В основі неприйняття кримських татар лежить острах втрати матеріальних благ і домінуючого становища на півострові нинішньою більшістю, а також негативні етностереотипи щодо кримських татар, які ще не до кінця развіялися у свідомості. Дані стереотипи, успадковані з міфологем періоду Радянського Союзу, штучно культивуються у свідомості кримчан певною частиною політичної і бізнес-еліти Криму у власних корисливих інтересах, транслюються у деяких ЗМІ, дестабілізуючи ситуацію, загострюючи міжетнічну і міжконфесійну взаємодію на півострові. Факти ангажованості ряду ЗМІ у цьому питанні не залишилися без уваги як дослідників, так і професійних журналістських об'єднань.

Приховуючи свої справжні цілі й інтереси, місцеві “олігархи” часто до політичної риторики “підмішують” етнічну (антитатарську) і релігійну тематики. Так, відпрацьований механізм провокацій, що не припиняються, конфліктів у Криму з боку місцевої еліти наочно демонструє наступний приклад. У січні 2005 р. влада АРК вирішила встановити у Ялті пам'ятник Й. Сталіну (!) - авторові і головному винуватцеві геноциду кримськотатарського народу у XX столітті. Рішення було змінено лише після численних акцій протесту кримських татар, що вийшли далеко за межі Криму і здобули підтримку демократичної громадськості. У відповідь на зміну рішення лідер кримських комуністів, депутат Верховної Ради України і місцевий олігарх Л. Грач, мабуть, “граючи” на національних почуттях кримських татар, гучно заявив: “Вони довиступаються до того, що ми ще й Катерині II пам'ятник поставимо. Завдяки якій, до речі, Крим опинився у складі України”.

Таким чином, проблема гармонізації міжконфесійної і міжетнічної взаємодії, досягнення злагоди в Україні, крім зусиль членів самих співтовариств і громадських організацій, вимагає дієвої участі влади Криму і України. Через 14 років після розпаду СРСР (коли влада й відповідальність за прийняття рішень на півострові перемістилися у Київ) становище кримських татар залишається вкрай складним. Саме такий лейтмотив висновків дослідників даної проблематики. Так, 26 липня 2002 р. у парламент України надійшов звіт групи експертів Ради Європи, присвячений расизму і дискримінації. Експерти, відзначаючи, у цілому поліпшення міжетнічної ситуації в Україні, акцентували увагу на труднощах у становищі кримських татар. “На думку експертів, кримські татари, що повернулися на батьківщину з місць депортації, не мають весь комплекс прав, якими наділені інші громадяни України... І майже всі вони [кримські татари - Е.А., В.А.] живуть у селах або на окраїні міст, де немає води, газу, каналізації і навіть електроенергії”.

Відзначено також, що в місцях проживання кримських татар відсутні шосейні дороги. “Життя кримських татар дуже складне, і йому ще далеко до того, щоб називатися цивілізованим”, - вважають експерти.

У контексті державної “Програми інтеграції в українське співтовариство кримських татар, німців, греків, вірменів та інших раніше депортованих за етнічною ознакою громадян”, що реалізується сучасною Україною, відсутність справжньої реабілітації, факти відторгнення кримських татар, фактичної нерівності, обмеження у правах, що сприяють їх маргіналізації, витисненню на аутсайдерські позиції у кримському суспільстві, виглядають особливо дивно і змушують задуматися, у тому числі, і про розуміння владою суті самого процесу “інтеграції”. Інтеграція повинна базуватися на справжньому (а не декларованому) визнанні плюралізму культур, думок, свободи совісті. У цей момент очевидне побоювання української влади зростання етнокультурної самосвідомості слідом за визнанням справжнього плюралізму. Однак альтернативи плюралізму немає. Крім того, справжній плюралізм сприяє досягненню справжньої злагоди у суспільстві, тому що опирається на думку членів етнокультурних груп про те, що існуючий режим відображає їхні інтереси, сприяє задоволенню їхніх запитів, незалежно від релігійної, етнічної та іншої приналежності.

В умовах відторгнення за етнічною і конфесіональною ознаками відбувається, навпаки, політизація етнічної, конфесіональної, культурної приналежності, переведення їх зі сфери повсякденної у сферу політики.

Чіткої й однозначної кореляції між соціально-економічними, соціально-політичними умовами буття, з одного боку, та інтенсивністю релігійних почуттів, з іншого боку, сучасними соціальними науками не встановлено. Однак загальновідомо, що релігія інспірує і живить розвиток науки, культури й мистецтва, а в екстремальних умовах може виступати формою національної самосвідомості і самозбереження, соціальної і політичної мобілізації.

Майбутнє Криму і всієї України, основних соціальних і політичних сил залежить від їхньої здатності знайти інтегруючу ідею, що здатна згуртувати всі (або, принаймні, основні) соціальні і політичні сили. Така ідея повинна опиратися на суспільний консенсус (в ідеалі - злагоду) щодо минулого Криму, його сьогодення і майбутнього. Суспільний консенсус неможливий без не тільки політичного, а й суспільного визнання злочинного характеру геноциду кримських татар, відновлення прав кримськотатарського народу на його Батьківщині і врахування його культурних, соціальних, політичних і духовних запитів у сьогоденні й майбутньому розвитку Криму й України, так само як і інших етнокультурних сегментів. Серед них найважливішими є свобода совісті, право на підтримку і розвиток національної культури, рівність людей незалежно від расової, релігійної та іншої приналежності.

Необхідне визнання справжього полікультурного, поліконфесіонального характеру сучасного українського суспільства. Іслам повинен зайняти гідне місце в системі цінностей і громадського життя Криму і України.

Ельдар АЄТДІНОВ, кандидат політичних наук, м. Набережні Челни
Вільдан АЄТДІНОВ, студент Кримського державного індустріально-педагогічного університету, м. Сімферополь

За матеріалами kirimtatar.com

Посилання на тему:

Татарське обличчя України

Україна не тільки християнська, а й мусульманська країна

Мусульмани в Україні: відродження у контексті євроінтеграції

Iнший погляд на події в Криму

Іслам — реальный фактор суспільного життя у Криму

Кримських татар час звільнити від іміджу работорговців

Україна наша мусульманська

Перспективи Ісламу в Україні

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.