Російська імперія одразу по російсько-османській війні 1767–1774 рр. вела боротьбу не тільки за те, щоб підбити своєму впливу Крим, а й проти Війська Запорозького, що бувши на позір покірне, й далі обстоювало традиції волелюбности й далеко не завжди виконувало накази командирів російського війська. Запорожці активно боронили свої права на землі, звані в Петербурзі «Новоросією».
Фельдмаршал П. Рум’янцев у листі генерал-поручикові О. Прозоровському повідомляв:
«Если их, запорожцев, сумасбродство в присвоении земель, заселенных жителями Новороссийской губернии… произойдет до той крайности, что начнут они общую тишину нарушать и поступят на дела доказывающие разврат и умысел в нарушении долга подданства — в таком случае, я уповаю… [будут] преподаны от стороны тамошней команды меры».
Коли Рум’янцев писав цього листа, він ще, мабуть, не знав про те, що Катерина II вже рішила долю Запорозької Січі. 5 червня 1775 року російські війська під орудою генерал-поручика П. Текелі несподівано оточили Січ, щоб «преподать меры». Велика частина козаків ладна була битися з царським військом, але священники та кошовий отаман П. Калнишевський умовили запорожців скласти зброю. За кілька місяців після знищення Січі частина козаків утекла до Криму, а звідти за Дунай — на землі Османської імперії, де вони стали на службу султанові.
Ліквідувавши запорізьке козацтво, Росія ще енергійніше взялася до нищення Кримського ханства. У цей період (1775–1777) основним методом нейтралізації кримських татар був підкуп впливових беїв та урядовців ханської адміністрації Криму. Про це свідчить інструкція, видана фельдмаршалом П. Рум’янцевим, куратором кримського питання з боку Росії, бригадирові Бринку. Зокрема в ній зазначено:
- «Обещанный переводчиком Константиновым подарок Джан-Мамбет-бею сделать до 1000 рублей, с тем однако, чтобы он ему вручен был не ранее (получения) оригинального ответа от ногайцев ко двору ее императорского величества.
- Дьяум-гаджи можно подарить также до 300 рублей, но при условии, что даст присягу.
- Через посредство переводчика Константинова посоветовать калге-султану подарить от себя на раздел 1000 рублей всем мурзам Едисанским и Джамбуйлакским… дабы тем приохотить их впредь к исполнению всего в его пользу.
- Карасозу, как весьма нужному для наших дел человеку, дабы и более привязать его к стороне нашей, прибавить к получаемому им жалованию еще по 100 рублей в год и объявить данный ему чин обер-офицерский, т. е. прапорщичий с одним участком земли в Елисаветградской провинции.
- Едичкульского Джан-Мамбет-мурзу, который в прошлом году доказывал отлично свою к нам верность и о котором Джан-Мамбет-бей пишет к калге-султану, склоняет последнего принять и с народом его в особенную милость».
І хоч війна скінчилася, була підписана мирна угода, османські війська ще якийсь час лишалися у Криму, що викликало постійну тривогу в Петербурзі. У вересні 1775 року фельдмаршал Рум’янцев у листі до князя Рєпніна зазначає:
«По поводу пребывания войск турецких в Крыму и на Кубанской стороне, в городах и крепостях татарам принадлежащих, ваше сиятельство получили высочайшее повеление об употреблении всевозможных усилий к их выводу на основании мирного договора… Несмотря на все уверения Порты, один турецкий начальник, по имени Орду-Агасси, с некоторым числом войска, пребывая в области татарской, переселяется из одного места в другое. Так недавно он, выступив из Кафы, переехал на Тамань и стал вмешиваться во внутренние дела [Крымского ханства]».
Лише ціною величезних зусиль дипломатів у Стамбулі Росії вдалося домогтися початку виведення османських військ з території Кримського ханства.
Серйозною проблемою відносин Криму з Росією стала проблема ногайських племен, що перед російсько-османською війною вільно кочували на території від Дунаю до передгір’їв Північного Кавказу. За підсумками війни Росії вдалося «вбити клин» у межиріччі Південного Бугу та Дніпра, таким чином розітнувши землі Кримського ханства та анексувавши багато місця традиційних кочовищ ногайців.
У наказі від 2 жовтня 1775 року, адресованому генерал-поручику А. Прозоровському, фельдмаршал Рум’янцев зазначає, що відмова у пропуску підданим Криму в бузько-дніпровське межиріччя зафіксована в рескрипті Катерини II і її слід безумовно виконувати. Уже невдовзі після війни на захоплених землях Росія починає провадити активну господарську діяльність, будує поселення та зводить фортеці й міста, прагнучи назавжди закріпити завойовані території.
Тим часом у Криму хан Девлет Ґерай і далі провадив незалежну політику, всіляко протидіявши російському впливу. У цій ситуації Росія стала шукати заміну ханові з-поміж його найближчого оточення. Дуже швидко в Санкт-Петербурзі зрозуміли, що найліпша кандидатура — калга-султан Шагін Ґерай. Уже восени 1775 року фельдмаршал Рум’янцев у листі до Шагін Ґерая щедро розсипав компліменти на адресу калги (друга за значенням посада в державі. — Ред.). Згодом комендантові фортеці Єнікале, генерал-майорові Борзову вручено 5000 рублів, що він мав передати їх людям з оточення Шагін Ґерая. Навесні 1776 року російським агентам удалося підкупити частину беїв кримських татар (мангути), зробивши їх прихильниками калги-султана.
До цього часу хан Девлет Ґерай розпочав приготування з метою проведення військової операції з вигнання російських військ із Криму, передусім із фортець Керч і Єнікале. На нараді у квітні 1776 року кримський хан і більшість беїв Криму підтримали план Девлет Ґерая, тільки голова мангутів Шах-Пас-бек відмовився вирушити разом з усім кримським військом. Про те, що військові приготування йдуть у Криму повним ходом, командуванню царської армії стало зрозуміло після того, як на півострові, за наказом хана була знищена ціла група російських шпигунів, що діяла під виглядом кур’єрів.
Щоб протидіяти виступові кримської армії фельдмаршал Рум’янцев розробив план, і почали стягуватися в польові табори 14 полків і безліч допоміжних частин із великою кількістю артилерії та боєприпасів. Військову операцію Девлет Ґерая в разі успіху могли підтримати й османські війська.
Півтора року після закінчення російсько-османської війни Крим був готовий до нового виступу — цього разу з метою захистити свою незалежність і територіальну цілісність.
Олександр Степанченко
