Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша

Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
Кримське ханство
Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
Катерина Друга
Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
Фортеця Єнікале
Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
Незалежний Крим у XVIII столітті. Частина перша
24.08.2021
Оцініть статтю: 
(26 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

В історії Криму було кілька періодів, коли держава, створена кримськими татарами, існувала як незалежна. У XV ст. завдяки зусиллям хана Хаджи Ґерая виникла мусульманська держава, що прагнула позбутися підпорядкування Золотій Орді. На короткий термін ханові вдалося домогтися повної самостійности, але незабаром після смерті Хаджі Ґерая Крим потрапив у васальну залежність від Османської імперії. І хоч ця залежність часом була не обтяжлива, а іноді суто формальна, Кримське ханство не мало всіх атрибутів суверенної держави. Така ситуація зберігалася аж до останньої третини XVIII ст., поки черговий конфлікт між Петербургом і Стамбулом не переріс у тривалу криваву війну.

Російсько-османська війна 1768–1774 рр. почалася внаслідок інтриг європейських держав та абсолютно не відповідала інтересам мусульман як у самій Османській імперії, так і в Кримському ханстві. Бойова готовність кримського війська лишалася на рівні пізнього середньовіччя. Щодо османського війська, то перед початком воєнних дій вона не була мобілізована та належним чином підготована. А головна її проблема була в недостатній дисциплінованості вояків та у відсутності грамотних і рішучих воєначальників.

Від самого початку війни її перебіг контролювали царські війська, що здобули кілька серйозних перемог. Це все призвело до того, що 1771 року російська армія захопила Крим. У листопаді 1772 року хан Сахіб II Ґерай у Карасубазарі підписав сепаратну мирну угоду, за якою Кримське ханство виходило з війни та ставало незалежною державою. Згідно з цим договором, Росія отримувала контроль над Керчю та Керченською протокою, що дозволяло їй мати військово-морський флот на Чорному морі.

Шведський історик Йоганн Тунманн писав:

«Довго Кримська держава була страшна для росіян і поляків, поки ці народи не опанували ліпше військове мистецтво. Аж до Карловицького миру (1699) кожна з цих держав мала надсилати кримському ханові щороку подарунків приблизно на 100 тис. рейхсталерів, щоб уберегти свої землі від спустошення їх татарами. Нарешті росіяни забрали в цієї держави значні частини її земель і утвердилися навіть у самому Криму. Вони поклали зате кінець верховній владі османів і повернули цій державі дуже давно втрачену незалежність».

1774 року Росія та Османська держава (девлет) уклали мирний договір у селищі Кучук-Кайнарджи, за яким Стамбул визнавав Крим незалежною державою. Водночас султан, бувши й халіфом, і надалі лишався духовним лідером кримських мусульман, що дозволяло османам впливати не тільки на релігійне, а й на політичне життя півострова.

Саме на цей момент звертала увагу російська імператриця Катерина II в листі до фельдмаршала П. Рум’янцева:

«Не будем мы еще запрещать, чтобы Порта Оттаманская согласилась с татарами и ханом крымским как нацию и государем совершенно свободным и ни от кого независимым. В обрядах магометанской веры… признаваемого халифства в особе султана турецкого, только бы эти духовные обязательства не составили связи разрушающей дарованные мирным трактатом».

У Криму багато беїв уважали за неприпустиму «проросійську» політику Сахіба II Ґерая та бажали його відставки. Наприкінці війни, влітку 1774 року, османські війська висадили в Криму десант під орудою ще одного представника керівної династії Ґераїв — Девлета IV Ґерая. Це був жорсткий та безкомпромісний політик, гарячий прихильник єдности з Османською імперією. Він зумів змістити Сахіба II Ґерая, зайнявши бахчисарайський престол.

Внутрішня політика Девлета IV Ґерая була заснована на тому, що беї, які підтримали сепаратний мир із Росією, мали бути покарані. Хан рішуче вимагав, щоб російські війська, що перебували за межами відведеної їм території, негайно покинули Крим. А ще Девлет IV Ґерай домагався, щоб османський султан розірвав мирний договір з Російською імперією та відновив колишні відносини Стамбула і Бахчисарая. Ці всі вимоги в Санкт-Петербурзі сприймали як вияв ворожости й тільки шукали підстав, щоб усунути хана від влади.

У рапорті фельдмаршала Рум’янцева від 20 березня 1775 року сказано, що Росія через співробітників своєї дипломатичної місії у Стамбулі дуже впливала на османський уряд з метою відправити хана Девлета IV Герая з Криму:

«Я сейчас получил курьера из Царьграда (Стамбула) от полковника Петерсена. Он требовал именем моим изъяснения у Порты о делах татарских. Министр (османский) реис-эфенди уверил его под клятвою, что после обмена ратификационными грамотами послано повеление к Девлет-Гераю, дабы он непременно выехал из Крыма… Прибавил реис-эфенди к этой дружеской откровенности еще и то, что сама Порта за нужное почитает удалить Девлет-Герая, зная честолюбие его быть ханом в Крыму и насколько этот человек опасен».

У Стамбулі справді побоювалися кримського хана, вважаючи, що своєю безкомпромісністю він може знову втягнути Османську імперію у війну. Водночас багато османських чиновників, урядовців та військовиків були незадоволені умовами угоди, що перетворювала велику державу на другосортну, змушували не просто поступитися значними територіями, а й виплатити Росії велику контрибуцію. У цій ситуації султан Абдул-Хамід I мусив лавірувати між інтересами різних політичних угруповань при дворі.

Тим часом у Криму Росія створила дві свої військові бази — в Керчі та Єнікале. Постачання гарнізонів у цих фортецях було вкрай погане. Довіз продовольства з Росії був нерегулярний та коштував дуже дорого. Начальникам гарнізонів виділено великі суми грошей, щоб купувати харчі у кримських татар, але хан заборонив своїм підданим продавати продовольство окупантам. Тоді командувач фортецею Єнікале полковник Ступишин пішов на прямий підкуп одного з беїв. Про це буквально сказано в листі кримського хана на ім’я Ступишина:

«Неизвестно было как нам (хану), так и прочим крымским начальникам, что за доставление из магазинов в Крыму провианта в Еникале заплатил (полковник Ступишин) 17 тыс. рублей российской монеты начальнику, акмурзе, который дерзнул взять, не доложась нам и иным начальникам, за что будет наказан. А провианта не только всего, но даже одной четверти, не имея повеления от турецкого султана, возить (русским. — Ред.) не будут».

Як видно з листа, в перші місяці після підписання угоди в Кучук-Кайнарджи, ситуація в Криму балансувала на межі війни і миру. Найменшої іскри було б досить, щоб бойові дії поновилися з новою силою.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.